Сьогодні, коли ми вшановуємо преподобного Нестора Літописця, Києво-Печерського, та відзначаємо День нашої рідної, української, мови, хочу ще раз нагадати, що важливою є рідна мова у пізнанні Бога. Бо молитва до Нього буде живою і дієвою лише тоді, коли в її словах поєднуватимуться розум і серце, коли душа почне промовляти своїм «внутрішнім», але таким зрозумілим нам голосом. А це можливо лише тоді, коли ми молимося рідною мовою, що лине від самого серця, яка торкається душі, несе розуміння і глибинні переживання.
Про це йдеться у зверненні предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія.
Недарма стільки століть наші духовні окупанти і безбожники забороняли українську мову для використання у наших храмах, усіляко принижували її, переслідували україномовних священників, знищували наші переклади й богослужбові тексти. Цим вони досягли того, що губився сенс, який Церква прагнула донести до вірян, були спотворені бачення, мета і, власне, служіння Церкви. Втратилась єдність, гармонійність, унікальний зв’язок між Церквою та її вірними, і як наслідок – згодом «зникли» і самі віряни такої Церкви, бо вона їм стала чужою, далекою, незрозумілою. Так виховували атеїстів або тих, хто обрав для себе іншого «бога».
Як же довго ми блукали, поки не змогли вільно чути слово Боже рідною мовою. І як ми духовно зміцнилися і виросли з Божою допомогою, коли Він благословив нас мати свою незалежну державу, а в ній – і визнану незалежну помісну Українську Православну Церкву, де так природно, тепло і зрозуміло лунає наша рідна мова.
Бережімо наш дорогоцінний скарб, нашу мову, серце нашого народу! Пам’ятаймо слова апостола Павла, що в церквi краще п’ять слiв сказати рідною мовою, анiж тисячi слiв незнайомою (пор. 1 Кор. 14: 19). Бо «Коли я молюся незнайомою мовою, то хоч i дух мiй молиться, але розум мiй лишається безплiдним» (1 Кор. 14: 14). Нехай молитва рідною мовою приносить кожному добрі й корисні плоди.
