Лютий в Римській імперії вважався місяцем очищення, а тому саме лютого 303 року імператор Діоклетіан наказав спалити новозбудований християнський храм у тодішній східній столиці Римської імперії – Нікомедії. З цього моменту, після більше як 50-річного умовного толерування християнства, почався десятилітній період «очищення» від тих, хто зневажає давню віру. Серед християн цей час став відомий як «Велике Переслідування».
За едиктом імператора: «всі церкви мають бути спалені, а так само й священні книги. Християни втрачають право збиратись на богослужіння. Християни втрачають право звертатись до суду. Християни втрачають право займати визначні посади, а всі вільновідпущені християни мають бути повернені в рабство».
Та ці закони не принесли бажаного результату, й християни не зникли. Тому вже наступного року за пропозицією зятя Діоклетіана – Галерія – виходить новий едикт, за яким усі християни мають принести жертви язичницьким богам. Невдовзі сам Галерій стає августом східної частини імперії, та, особисто опікуючись гоніннями на християн, працює й над демонстрацією величі культури Риму, будуючи в Салоніках язичницький храм та стадіон для влаштування у місті гладіаторських боїв.
В той час, як Димитрій проповідував Христа, август Галерій йшов дивитись на гладіаторські бої. Дізнавшись, що Галерій наближається на стадіон та проходить повз, Димитрія витягнули з лазні та звинуватили перед Августом у проповіді християнства. Але Галерій, бажаючи якнайшвидше дістатись стадіону, наказав замкнути Димитрія в лазні й тримати його там доки закінчяться бої.
Август поспішав побачити свого улюбленця – гладіатора Лія, що славився майстерністю у вбивстві супротивників на арені. Через недобру славу Лія ніхто не хотів виходити з ним на двобій, а тому Август запропонував значну суму грошей переможцю. Тоді з глядацького місця вийшов на перед юнак Нестор. Богослужбові тексти свята свідчать, що сміливість Димитрія, яку бачив Нестор, надихнула юнака кинути виклик вбивці Лію, щоб припинити кровопролиття. Хоч Галерій не бажав смерті юнака, який не був професійним гладіатором, та пропонував Нестору отримати гроші за його сміливість без бою – Нестор відмовився і вступив в битву.
Сталось це в роках між 304-306 по Різдві Христовому. Всього ж через 5 років сам Галерій зневірився в можливості винищити християн та, бачивши скільки через гоніння збитків терпить імперія, в якій навіть злочинців відпускали, щоб посадити до переповнених тюрм християн, затверджує закон віротерпимості, за яким християни знову можуть повноцінно жити в Римській імперії. Ще через два роки, вже за імператора Костянтина, християнство урівняється в правах з іншими релігіями.
Проповідь Димитрія богослужбові тексти порівнюють з вчинком Нестора. Як перемога Нестора проти Лія була малоймовірною, а його вчинок виглядав безрозсудно, так і Димитрій демонструється як той, хто вийшов у бій на стадіон проти августа Галерія, й переміг його попри те, що був пробитий списами, як сам Христос, якого Димитрій проповідував.
Місце, на якому був похований Димитрій, стало шанованим серед християн і вже до середини IV століття поширилась про нього слава як про чудотворне. На місці лазні збудовано каплицю, а згодом і великий храм в честь Димитрія.
Слава святого зростала до тої міри, що в VI столітті імператор Константинополя Юстиніан бажав перенести мощі святого до столиці, але єпископ Салонік стверджував що не знає, де точно під храмом знаходиться тіло святого, а робітники, почавши копати, знайшли лише запашну землю. Цю землю й відвезли до Царгороду, а тіло святого Димитрія залишилось в Салоніках і він став головним святим міста, від лампади в храмі якого паломники брали пахуче миро.
Серед містян поширилась думка, що саме присутність у місті святого Димитрія дозволила відбити численні напади слов’ян у той час, коли довколишні міста були завойовані. Тому св. Димитрія починають сприймати й як покровителя воїнів.
У X столітті створюють систему, за якою вода зі студні храмової крипти протікала попід мармуровим саркофагом і витікала в окремий резервуар. Подолавши такий шлях, вода ця мала приємний запах мира і за нею стікались до храму численні паломники. Відомо також про збирання вірними олії з саркофагу святого.
Використовуючи цей образ, богослужбові тексти оспівують те, що Димитрій «черпає благодать від Христа, що з ребр кров і воду вилляв, адже сам кров заради Христа пролляв. Зараз же Димитрій як воду, проливає миро серцям нашим» (Тропар третьої пісні канону). Тому Димитрій отримав славу «Мироточця».
Бачимо як вчинок свідчення віри стає для інших прикладом сміливості та додає мужності. Як спротив християн, що псує кровожерному тирану насолоду від забави, веде до звільнення та перемоги. Бачимо як той хто був вбитий в лазні, перетворює лазню на храм до якого приходять вірні, щоб отримати воду, ту воду що веде у життя вічне.
Шанований святий Димитрій з часів ще навіть до прийняття християнства і серед слов’ян. Солунь — одне з найближчих до Болгарії та Македонії грецьких міст, а тому слов’яни знали та могли на власні очі бачити як вшановують святого Димитрія там. З міста Солунь походять творці першої слов’янської абетки – Кирило та Методій. В житії Кирила і Методія сказано, що переклад Святого Письма слов’янською мовою з греки закінчили вони в день пам’яті святого Димитрія, відслуживши йому в честь цього подячну службу. Зробили слов’яни й «подарунок» святому Димитрію, адже лише в перекладі на церковнослов’янську мову збережено один з богослужбових канонів святому.
На Русі перші згадки про вшанування святого сягають XI століття. В цей час побудовано перший монастир в честь святого на Печерську в Києві. Будівництво звершив син Ярослава Мудрого, після того, як прийняв святого Димитрія як свого небесного покровителя. Марта Москаль зазначає, що «Згодом на теренах України було споруджено чимало храмів, покровителем яких був св. Димитрій. У Галицько-Волинському літописі у похвалі Володимиру Васильковичу згадується, що на кошти князя був розписаний весь храм Дмитрія Солунського у Володимирі».
Щоправда, перший монастир святому Димитрію був зруйнований в часи монгольскої навали. Так само був зруйнований і спадкоємець цього монастиря – Золотоверхий Михайлівський монастир, але вже в час навали совєцької. Мозаїка святого Димитрія з Михайлівського монастиря була перед тим знята та згодом вивезена в Росію.
На Русі з святим Димитрієм порівнювали князів та мучеників Бориса і Гліба, Порівняння це вкрай доречне, адже в обидвох випадках йдеться про сміливість. Сміливість, яка з зовнішнього боку призводить лише до ганебної смерті, але в результаті стає для вірних джерелом сили, а для гнобителів – поразкою та посоромленням.
