Російські окупанти пишаються подвигом дідів у Другій світовій війні тільки на словах. Так само – на словах – вони виступають за збереження православних традицій та канонів церкви. Те, що трапилося на Ізюмщині Харківської області – яскравий тому приклад.
Про це пише газета «Обрії Ізюмщини».
Одне з найбільш постраждалих міст України – Ізюм. Старовинне місто Слобожанщини окупанти в прямому значенні слова стирали з лиця землі. Постраждали як пам’ятки давнини – половецькі баби на горі Крем’янець, так і пам’ятки недавнього минулого: унаслідок авіабомбардувань рф було зруйновано Меморіал слави, присвячений загиблим воїнам у Другій світовій війні. «Дісталося» і ізюмським храмам, які є свідками та втіленнням історії Слобожанщини і пам’ятками архітектури.
Постраждалі від обстрілів
Навесні 2022 року під час боїв за Ізюм обстрілами російських окупантів була пошкоджена Хрестовоздвиженська церква – в ній постраждав купол. Ця церква була побудована в стилі класицизму з 1809-го по 1823 рік. Автором проекту був перший харківський професіональний архітектор Петро Ярославський. У церкві збереглися розписи майстрів школи художника Віктора Васнецова.
Постраждав від російських обстрілів і найстаріший з існуючих кам’яних храмів Харківщини – Спасо-Преображенський собор, збудований у 1684–1685 роках на кошти представників знатних слобожанських родин: полковників Костянтина Донця та Федора Шидловського. Існує припущення, що будували храм ті ж майстрові люди із Сіверщини, які побудували і Покровський собор у Харкові в 1689 році. На стінах храму до 1919 року висіли трофеї, отримані Ізюмським полком у військових походах з 1686 року (переважно турецькі). У храмі зберігалися Євангеліє та риза, подаровані Петром I після відвідин Ізюма в травні 1709 року. Під час обстрілів Спасо-Преображенський собор був пошкоджений і частково втратив скління.
Свято-Вознесенський кафедральний собор, побудований у 1826 році, в якому зберігалася головна святиня Ізюмської єпархії – Піщанська ікона Божої матері, – теж потрапив під вогонь російських вояків: тут пошкоджено ґанок і частину даху. Але найбільш постраждав храм, який знаходиться за 18 кілометрів від Ізюма, в селі Мала Комишуваха.
У храмі зробили госпіталь
Село Мала Комишуваха – всього за 18 кілометрів від Ізюма. Воно й справді невелике – до війни в ньому жило менше 250 осіб. Але Малою Комишувахою воно називається не через розміри, а тому, що засноване було вихідцями з іншої, Великої Комишувахи наприкінці XVIII століття. Проте люди тут селилися задовго до того. Навколо села археологи виявили пам’ятники періоду неоліту – а це 10 тисяч років тому, бронзового віку, скіфського часу та салтівської культури. А в самому селі була пам’ятка архітектури – старовинна Троїцька церква, збудована в стилі класицизму в 1826 році. Спочатку, як це було заведено, у селі збудували дерев’яну церкву, а потім збирали гроші всією громадою на кам’яну – кожен мешканець жертвував, що міг. У ті часи, щоб збудувати кам’яну, хай навіть невелику церкву, потрібно було чимало грошей, от і складали люди копійчину до копійчини. Архітектор цього невеликого однопрестольного храму невідомий. Можна припустити, що для її будівництва використовували один із варіантів з «Альбому зразкових проектів«: на початку XIX століття найкращі архітектори Російської імперії створили такий набір зразків і цивільних будівель, і церков.
Просту, строгу, без якихось особливих архітектурних прикрас, однопрестольну церкву в Малій Комишувасі освятили на честь Трійці Живоначальної.
Згодом при церкві відкрили парафіяльну школу, в якій викладали настоятель храму та місцевий псаломщик. До 1904 року в приході налічувалося більше 3, 5 тисячі парафіян, які жили не тільки в Малій Комишувасі, а й на навколишніх хуторах та у селах Топальському, Бурхановому, Шпаківці, Бражкині, Семенівці, Петропіллі, Полтавському та Дмитрівці.
До російсько-української війни тут був скит чоловічого монастиря на честь Піщанської ікони Божої Матері Ізюмської єпархії. Зараз у Малій Комишувасі немає жодного вцілілого будинку, а в куполі храму зяє наскрізь величезна діра. Російські війська зайшли в Малу Комишуваху на початку березня і господарювали тут понад пів року. Про те, що сталося з церквою, стало відомо з відео, яке зняв боєць 30-ї бригади 1-го стрілецького батальйону інженерно-саперного взводу Павло Буравльов із позивним «Сом».
Його кадри жахають: наші бійці їдуть уздовж села дорогою, а на всі боки – жодного вцілілого будинку. У кадрі – храм, який був колись білим та охайним: з величезною пробоїною в куполі, з порізаними уламками стінами, з вибитими вікнами.
Боєць розповідає про те, що він дізнався від місцевих жителів: окупанти, зайнявши село, гатили по церкві з танка. Місцеві жителі попередили – ті, хто винен у знищенні храму, будуть прокляті. Наступного дня танк потрапив під обстріл і згорів разом з екіпажем. «Так усе спіклося, що цих танкістів не могли від штурвала відірвати», – каже боєць на відео.
Закріпившись у цьому районі, росіяни влаштували у храмі шпиталь. Тут була пролита кров – у прямому значенні слова: після звільнення села тут було виявлено хірургічні інструменти зі слідами крові. Той свинарник, який залишили після себе «російські браття» в храмі, важко описати: усюди бруд та гори сміття. У церкві валяються залишки їжі, матраци. Стоїть телевізор – вочевидь той, що вкрали у місцевих жителів. У вівтарі окупанти влаштували склад медикаментів.
У стінах храму – діри від куль і численних осколків, він увесь, як бувалий воїн, у шрамах. Вікна закладені мішками з піском та ящиками з-під снарядів. Через зруйнований дах капає вода, на підлозі – шар води. І нікого, окрім сільських кішок і собак, що шастають тут в надії здобути щось їстівне…
