«Цього року наша молитва стала “воланням”, бо сьогодні мир важко порушений, поранений і розтоптаний”, – зазначив Папа Франциск під час заключної події триденної зустрічі «Волання про мир. Релігії та культури в діалозі», організованої в Римі Спільнотою святого Егідія. Ця зустріч проходила від 23 до 25 жовтня 2022 р., зібравши релігійних і політичних провідників у дусі зустрічі, яку 35 років тому Папа Іван Павло ІІ провів у Ассізі.
Завершальна частина зустрічі відбулася ввечері, 25 жовтня, в римському Колізеї. Спочатку Папа Франциск очолив екуменічну молитву за мир в Україні та в світі у самому Колізеї, а потім разом з представниками інших християнських конфесій приєднався до учасників міжрелігійної зустрічі, яка проходила на сцені перед цим давньоримським амфітеатром, повідомляє Vatican News.
З вступним словом до учасників зустрічі звернувся Голова Спільноти святого Егідія Марко Імпальяццо. Далі прозвучали виступи засновниці та директорки Громадянської асоціації «Vinculos en Red» (Аргентина) Алісії Пересутті та біженки з Лівії, яка прибула до Італії через гуманітарні коридори, Естер. Після короткого відео під назвою «Болі світу» та хвилини мовчання в пам’ять про всіх жертв пандемії, війни, тероризму і насильства, до присутніх звернувся Папа Франциск.
Слово Папи Франциска
Шановні провідники християнських Церков і світових релігій, браття й сестри, представники влади!
Дякую кожному з вас, що берете участь у цій молитовній зустрічі за мир. Особливу вдячність складаю християнським провідникам і лідерам інших релігій, натхнених духом братерства, що надихнув першу історичну зустріч, скликану святим Іваном Павлом ІІ в Ассізі тридцять шість років тому.
Цього року наша молитва стала «воланням», бо сьогодні мир важко порушений, поранений і розтоптаний: і це діється в Європі, тобто, на континенті, який минулого століття пережив трагедії двох світових війн. Тепер переживаємо третю. На жаль, відтоді війни ніколи не переставали зрошувати кров’ю землю та доводити її до зубожіння, але момент, який переживаємо, особливо драматичний. Тому ми й піднесли нашу молитву до Бога, Який завжди вислуховує тужливий крик Своїх дітей. Вислухай нас, Господи.
Мир перебуває у серці всіх релігії, в їхніх священних писаннях і посланні. Серед молитовної тиші цього вечора ми чули волання про мир: мир, приглушений в багатьох регіонах світу, принижений надміром насильства, заперечений навіть для дітей і похилих віком, яких не оминула жахлива суворість війни. Крик про мир часто змушує замовкнути не тільки войовнича риторика, але також і байдужість. Його змушує мовчати ненависть, яка зростає, коли сторони воюють.
Але молитву за мир неможливо пригнітити: вона підноситься із серця матерів, вона написана на обличчях біженців, сімей, які втікають, поранених чи вмираючих. І це мовчазне волання підноситься до неба. Воно не має магічних формул для того, що би вийти з конфліктів, але має священне право просити про мир в ім’я перенесених страждань і заслуговує на слухання. Заслуговує на те, щоби всі, починаючи від правителів, схилилися, аби спокійно та шанобливо вислухати його. Волання миру виражає біль і жахіття війни, матері всіх форм бідності.
«Кожна війна залишає світ гіршим, ніж його застала. Війна – це поразка політики та людства, це ганебна здача, поразка перед обличчям сил зла» (Енц. Fratelli tutti, 261). Це переконання випливає з дуже болючих уроків двадцятого століття, і, на жаль, також і цієї першої частини двадцять першого. Сьогодні, в дійсності, справджується те, чого ми боялися і про що воліли би ніколи не чути: те, що вже відкрито погрожують застосуванням ядерної зброї, яка після Хіросіми й Нагасакі і далі провинно вироблялася та випробовувалася.
В цьому темному сценарії, де, на жаль, задуми могутніх землі не беруть до уваги справедливі прагнення народів, задля нашого спасіння не змінюється задум Бога, який є «задумом миру, а не нещастя» (пор. Єр 29,11). В ньому знаходить слухання голос тих, хто не має голосу; тут підґрунтя надії незначних і убогих: у Бозі, ім’я Якого – Мир. Мир – це Його дар і ми випрошували його в Нього. Але потрібно, щоб цей дар прийняли ми, люди, особливо ми, віруючі, та розвивали його. Не дозвольмо, щоби нас заразила збочена логіка війни; не потрапляймо в пастку ненависті до ворога. Повернімо мир у центр бачення майбутнього, як головну мету нашого особистого, суспільного та політичного діяння, на всіх рівнях. Знешкоджуймо конфлікти зброєю діалогу.
Під час серйозної міжнародної кризи в жовтні 1962 року, коли здавалося близьким збройне протистояння та ядерний вибух, святий Іван ХХІІІ звернувся з наступним закликом: «Благаємо всіх правителів не залишатися глухими до цього волання людства. Нехай же вони зроблять усе, що можуть, щоби врятувати мир. Так вони пощадять для світу жахіття війни, жахливі наслідки якої неможливо передбачити. […] Підтримувати, сприяти, приймати діалог на всіх рівнях і в кожен час – це правило мудрості та розсудливості, яке притягає благословення неба та землі» (Радіопослання, 25 жовтня 1962).
Через шістдесят років ці слова звучать із вражаючою актуальністю. Хочу повторити їх від себе. Ми не «нейтральні, але об’єднані задля миру. Тому ми покликаємося на ius pacis як на право всіх залагоджувати конфлікти без насильства» (Зустріч зі студентами і академічною спільнотою, Болонья, 1 жовтня 2017).
Протягом цих років братерство між релігіями зробило вирішальний поступ: «Релігії-сестри, що допомагають народам-братам жити в мирі» (Зустріч молитви за мир, 7 жовтня 2021). Ми дедалі більше почуваємося братами і сестрами між собою! Рік тому, зустрічаючись саме тут, перед Колізеєм, ми звернулися із закликом, сьогодні ще більше актуальним: «Релігії не можна використовувати для війни. Лише мир є святим, і ніхто нехай не використовує Боже ім’я, щоби благословити терор і насильство. Якщо бачите навколо себе війни, не миріться з ними! Народи прагнуть миру» (там же).
Саме це ми старатимемося і далі, якомога краще, день за днем чинити. Не мирімося з війною, вирощуймо зерна примирення; і сьогодні підносимо до неба волання про мир, ще раз словами святого Івана ХХІІІ: «Нехай же зближаться всі народи землі, нехай квітне в них і завжди панує вкрай бажаний мир» (Енц. Pacem in terris, 91). Нехай так буде, з Божою допомогою та завдяки добрій волі людей Його уподобання.
