Вселенський патріарх Варфоломій I є духовним лідером приблизно 300 мільйонів православних християн у всьому світі.
У 1991 році його було обрано очолити Вселенський Патріархат Константинополя, стародавнього престолу, який ототожнювався з апостолом Андрієм, якого Бенедикт XVI назвав «Апостолом грецького світу».
Вселенський патріарх Варфоломій, який отримав прізвисько «Зелений патріарх» через свою пристрасну відданість захисту навколишнього середовища, має тісні стосунки з Папою Франциском.
В інтерв’ю The Pillar він розповів про свій візит до Британії, війну в Україні, Російську православну церкву та прагнення до єдності християн.
Ви відвідуєте Лондон 21-25 жовтня, щоб відзначити сторіччя Греко-Православної Архиєпархії Фіатирійської та Великої Британії. Який внесок, на вашу думку, зробила архиєпархія для Вселенського Патріархату Константинополя та загалом християнського світу?
Наша Архиєпархія у Великій Британії є історично другою єпархією Вселенського Патріархату в діаспорі. Свою назву «Фіатирійська» вона отримала від стародавньої церкви, цитованої в Книзі Одкровення. Таким чином, це найперша з наших церков у Західній Європі та може похвалитися численними місцевими святими Англії, Шотландії, Вельсу та Ірландії.
Після святкування нашої 30-ї річниці з моменту обрання на престол Константинополя ми вирішили відвідати наші найбільші англомовні єпархії в порядку старшинства, подорожуючи до Сполучених Штатів минулого року, прибувши до Англії в жовтні цього року, і подорожуючи до Австралії у 2024 році, особливо тому, що всі три архиєпархії нещодавно отримали нових, молодих та яскравих архиєпископів.
Перебуваючи в Лондоні, ми сподіваємося зустрітися з лідерами громад, членами та молоддю, щоб дізнатися про їхній прогрес під духовним керівництвом архиєпископа Нікітаса. Обов’язки та привілеї Архиєпархії Фіатирійської та Великої Британії традиційно включали відносини з Церквою Англії та, зокрема, з архиєпископом Кентерберійським, королівською сім’єю, і особливо з принцом Філіпом, а тепер, сподіваємося, королем Чарльзом у питаннях, пов’язаних із навколишнім середовищем, але також студенти відомих університетів Сполученого Королівства.
Митрополит Діоклійський Калістос служив помічником єпископа в архиєпархії до своєї смерті 22 серпня. Його книги допомагали англомовним читачам краще зрозуміти Православ’я. Як ви думаєте, яку спадщину він залишив по собі?
Покійний митрополит Діоклійський Калістос був видатним богословом і вчителем, який служив православному християнству, а ширше екуменічній церкві, своєю мудрістю та знаннями, які освітлювали та формували шукачів істини та віри в усіх куточках світу. Він також був видатним священнослужителем і єпископом, який служив Архиєпархії Фіатирійській та ширше Вселенському Патріархату своєю відданістю та просуванням примирення та єдності в Православній Церкві та між християнськими конфесіями.
Як шановного та видатного єрарха Константинопольської Церкви, його життя та діяльність підкреслили саму сутність нашого Патріархату як Вселенського, що долає національні кордони та етнічні обмеження. Митрополит Калістос представляв найкраще з того, що Православна Церква може запропонувати сучасному світу.
У посланні, яке Папа Франциск надіслав вам на свято святого Андрія 2020 року, він висловив бажання повного сопричастя між католиками та православними. «Хоч перешкоди залишаються, я впевнений, що, йдучи разом у взаємній любові та ведучи богословський діалог, ми досягнемо цієї мети», — написав він. Чи поділяєте ви впевненість Папи, що повне сопричастя можливе?
Якщо ми не поділяємо надію і не прагнемо до повного сопричастя, тоді ми не можемо насправді сказати, що ми учні Христа. Єдність і сопричастя є наказом Самого Господа, Який у ніч, коли Його зрадили, зі сльозами молився, щоб Його учні були єдині (Івана 17:21). Діалог і примирення для нас не просто вибір – це директиви та заповіді.
Зайве говорити, що залишаються перешкоди, як церковні, так і богословські. Але в 1960-х роках ми започаткували «діалог любові», за допомогою якого наші дві Церкви обмінювалися візитаціями та спілкуванням з метою розвіяти непорозуміння та упередження минулого. І в 1980 році ми розпочали «діалог істини», за допомогою якого як сестринські церкви ми продовжуємо обговорювати питання, які об’єднують і розділяють нас, намагаючись визначити шляхи до нашої спільної подорожі вперед.
Російсько-українська війна — це конфлікт переважно між православними християнами. Як ви ставитеся до цього як духовний лідер православних християн світу?
Останніми місяцями війна, яку Росія розв’язала на суверенній території України, важким тягарем лягла на наш розум і серце. Це правда, що це було охарактеризовано як православне братовбивство, хоча наслідки торкнулися значно більше людей, включаючи українських католиків, а також інших християн і віруючих, і наслідки, безсумнівно, відчули в усьому світі.
Ще більш болючим для нас є той факт, що Московський патріархат опустився до рівня підпорядкування політичним амбіціям Російської Федерації, навіть схвалюючи і нібито благословляючи це жорстоке вторгнення і невиправдане кровопролиття. Ми неодноразово засуджували агресію і насильство, так само як палко і по-братерськи зверталися до патріарха Московського з проханням відмежуватися від політичних злочинів, навіть якщо це означатиме відхід від престолу.
В останні роки відносини між Вселенським Константинопольським Патріархатом і Московським патріархатом були непростими. Чи бачите ви спосіб вирішення труднощів?
Оскільки ви запитали про війну в Україні, можна додати, що це яскравий приклад характерних експансіоністських амбіцій Росії протягом століть.
Дійсно, ще під час війни в Україні Російська Церква порушила церковну територію та юрисдикцію одного з найдавніших православних патріархатів – Александрійського і всієї Африки. Патріарх Московський Кіріл виправдав цей проступ тим, що Александрійський патріарх підтримує незалежність Православної Церкви України.
Як відомо, Москва відірвала від сопричастя Константинопольську Церкву, так само як і Александрійську, і будь-яку іншу церкву, яка визнає автокефальну церкву України. Зі свого боку, ми продовжуємо перебувати в сопричасті з Москвою не тільки тому, що канонічно та еклезіологічно неприйнятно припиняти сопричастя з недогматичних міркувань, на підставі суто адміністративних виправдань, але й тому, що це немислимо для Матері – Константинопольській Церкві розірвати свої історичні духовні зв’язки з благочестивим російським народом, який прийняв свою християнську віру з Константинополя і протягом багатьох століть становив живу частину пастви Вселенського Престолу.
У цьому дусі ми сподіваємося, що колись Московський Патріархат також визнає, що єдність не примушується домінуванням, а лише охоплюється свободою.
Ми є свідками багатьох криз у Європі: війни, біженців, енергетики, бідності та екології. Де ми можемо знайти надію?
У православній Божественній Літургії є момент, коли священник звертається до пастви і каже: «Любімо один одного, щоб єдинодушно сповідувати Бога». Виклики, про які ви згадуєте, стоять не лише перед Європою, а й перед усім світом. Якщо ми не зустрінемося з ними в дусі любові, ми не переможемо. Ось чому ми взяли на себе зобов’язання вирішувати ці проблеми спільно з нашим братом у Христі Папою Франциском. Якщо наші церкви ще не можуть претендувати на повне сопричастя, ми можемо принаймні проголосити нашу рішучість вирішити світову кризу солідарністю віри та дії.
Ми дуже чітко засвоїли цей урок під час пандемії COVID-19, коли зрозуміли, що наші рішення та поведінка безпосередньо впливають на добробут і виживання наших співвітчизників. Ми більше не можемо бути розділеними чи ізольованими на цій планеті. Ми відповідальні та підзвітні один одному.
