ПЦУ на своєму сайті опублікувала проповідь Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія у вісімнадцяту неділю після П’ятидесятниці
Євангельське читання цього недільного дня, яке чуємо у храмі, можна назвати коротким викладом цілого новозавітного морального закону. Лише п’ять віршів зачитується, але в них зосереджено повноту настанов для кожного, як слід ставитися до інших людей. В них дається пояснення того, в чому є відмінність звичного для більшості стану життя світу цього від ідеалу, до якого закликає Христос.
Міркування над почутими настановами можемо умовно поділити на три частини: загальний моральний закон, закон євангельської любові та його обґрунтування.
«Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6:31) – ці слова Спасителя коротко, але дуже глибоко відображають повноту і сутність морального закону. Бо часто можна зустріти не лише серед зовнішніх, але і серед нас, християн, думку, що вчення церковне є складне, що існує багато правил, настанов, канонів, традицій та звичаїв. І всі їх простій людині важко навіть вивчити, осягнути та зрозуміти, не кажучи вже про те, щоби їх дотримуватися. І ніби як відповідь на такі роздуми звучать ці слова з Євангелія від Луки: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм».
Хіба складний цей закон для запам’ятовування, для вивчення, для розуміння? Дуже простий. Кожна людина легко може зрозуміти його, бо знає, чого вона хоче сама для себе, а чого не бажає.
Чи є такі, які хочуть зневаги до себе, які бажають бути обманутими, зазнати пограбування, оббріхування, насильства? Всяка звичайна людина бажає собі добра. І через цей власний досвід, який має кожна людина, Бог промовляє до нас, закликаючи: бажай і роби іншим те, чого хочеш, щоби бажали і робили тобі.
Ця настанова також має й інший бік, про який слід пам’ятати. Адже вона, хоча і не прямо, але вказує і на ті наслідки, які людина має, коли не дотримується заповіді Божої. Якщо ти крадеш у інших, то тим самим ти ніби закликаєш красти у тебе. Коли чиниш насильство – будь готовим, що його застосують і до тебе. Коли ти несправедливий, заздрісний, брехливий – будь готовий зазнати такого ж ставлення до себе самого.
Бо якщо ти чиниш зло стосовно ближніх своїх, то цим ти ніби стверджуєш, що хочеш такого самого ставлення і до себе. У цей спосіб Євангеліє нагадує усім, що зло має покарання вже саме в собі. А той, хто його чинить, подібний до людини, яка пиляє гілку, на якій сидить, яка пробиває дірку в човні, яким пливе, яка кидає камінь над собою в небо.
Коли робитимеш так, то хіба не очевидно, що винним у падінні з дерева, у потопленні човна, у побитті камінням, яке впало згори, будеш ти сам? Не хтось покарав тебе, але ти сам пожнеш те, що посіяв, зіткнувшись з наслідками власних вчинків.
Наведені нами приклади є дуже очевидними і важко комусь сперечатися з цим. Але у житті все є значно складнішим і наслідки можуть наздоганяти нас через досить тривалий час, коли ми вже забули про вчинене нами і не можемо побачити зв’язок між тим, що коїться, і тим, що ми самі колись зробили. Однак зв’язок цей є, і багато з тих негараздів, яких ми зазнаємо – не всі, безперечно, але багато! – це наслідок наших власних злих вчинків.
Тут справедливо можна зауважити, що нібито було би добре, якби всякий злий вчинок однієї людини щодо іншої мав би негайне і очевидне покарання. Хіба не так? Але у такий спосіб ми міркуємо, коли йдеться про покарання інших. Тут ми легко погоджуємося, що негайна справедливість була би доброю відповіддю на вчинене зло. А коли замислимося щодо самих себе, то чи хотіли би ми такого ж стосовно нас?
Чи бажали би ми, щоб не було можливості для усвідомлення, для виправлення, для покаяння? Відповідь нагадує нам притча про немилосердного позичкодавця, якому господар простив великий невідплатний борг, а він сам не побажав значно менший борг простити тому, хто був йому винний. Той, хто сам не прощає – не заслуговує на прощення. Хто немилосердний – як може просити про милосердя?
Кожна людина чинить гріхи проти Творця і ближніх. Лише один Син Божий є абсолютно безгрішним. Тому якби діяв лише закон справедливості, то ніяка людина не уникнула би покарання, бо як сказано у Писанні: «Немає праведного ні одного; […] всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного» (Рим. 3:10,12).
Але Господь дає нам надію, поєднуючи справедливість – із милосердям, покарання – з можливістю розкаяння та виправлення. Саме на це ми уповаємо, коли, промовляючи слова молитви Господньої, кажемо: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6:12).
Ми просимо прощення наших гріхів, однак не безумовно, але під умовою, яку ставимо самі для себе: «як і ми прощаємо». Коли прощаємо – то цим на ділі засвідчуємо своє прохання до Бога про прощення наших власних провин. А коли не даємо прощення тому, хто просить про нього – то як можемо просити прощення у Бога, перед яким завинили невимовно більше, ніж всякий ближній завинив перед нами?
Всі ці міркування підтверджуються подальшими словами настанов і пояснень з Євангелія, які ми чуємо сьогодні. Умовно можна їх описати як відповідь на питання, чим євангельський закон любові є вищим за закон справедливості.
Цей останній є законом природнім. Він вкладений в самі основи творіння. «Що посіє людина, те й пожне» (Гал 6:7), нагадує апостол Павло. Сієш добро – добро отримаєш, сієш зло, ненависть, руйнування, смерть – наслідки отримаєш для себе від тобою ж посіяного. І коли нічого не сіяв – то і не виросте в тебе нічого, залишишся без плодів.
Але Господь закликає нас піднятися над цим природним законом причинно-наслідкового зв’язку. Закликає робити добро, виявляти милосердя і любов не лише до тих, хто це робить нам, але чинити так щодо всіх, навіть щодо грішників.
Світ цей, як ми знаємо, лежить у злі. Тому якщо ми будемо слідувати лише закону причинно-наслідкового зв’язку, то ніколи не зможемо вирватися з круговерті зла. Образно можемо уподібнити стан наш тому, коли людина потрапить у трясовину на болоті: чим більше намагається вона рухатися, щоби вибратися, тим більше загрузає. Чому? Бо не має опертя.
З цього прикладу ми краще зрозуміємо, до чого нас закликає Спаситель. Він не просто кличе виявляти милосердя і любов до злих, до грішників, до тих, хто чинить нам зло. Він вказує, що коли ми робимо так, коли любимо не лише тих, хто нас любить і добро творимо не лише нашим власним добродіям, то ми уподібнюємося до Самого Бога. Тоді в Ньому ми знаходимо те тверде зовнішнє опертя, ту дружню сильну рятівну руку, які допомагають нам самим вирватися з трясовини гріхів світу цього.
Бог є добрим не лише до добрих, але «і до невдячних, і злих» (Лк. 6:35). Він є добрим до нас не лише коли ми чинимо добро, коли ми віримо в Нього і виконуємо Його заповіді. Він є добрим до нас повсякденно і у всякий час, навіть коли ми відвертаємося від Нього, коли чинимо зло. Тому що Він хоче врятувати нас, витягти з болота смертельного, з трясовини погибельної. Тому Він хоча і правосудний, але милість Його стоїть над правосуддям. Він осуджує зло, але Він же і милує грішника, коли той кається та бажає виправлення.
І коли ми чинитимемо так само, беручи приклад з Бога, коли будемо милосердні, не злопам’ятні, не мстиві, то здобудемо значно більше, ніж звичайна справедливість відплати й покарання – ми здобудемо ім’я та достоїнство не просто людей, але синів та дочок Всевишнього.
Тож бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, пам’ятати головний моральний євангельський закон любові й милосердя і втілювати його в життя. Так, не простим це є на практиці. Але винагорода тим, хто зможе втілити закон євангельський в своє власне життя – спасіння, вінець нев’янучої слави та вічне блаженне життя.
Амінь.
