На початку вересня Збройні Сили України звільнили майже всю Харківську область, частина якої півроку перебувала під російською окупацією. З моменту звільнення пройшло декілька тижнів, але досі чи не кожен день українці дізнаються про нові подробиці звірств окупантів. Окремі населені пункти Харківщини зараз знищені майже повністю. Серед них і Ізюм, де після деокупації було знайдено масові поховання вбитих росіянами цивільних. Ворог також “лишив в спадок” місту розбиті мости і будинки, де немає світла, газу і зв’язку. Росіяни старанно приховували злочини всі місяці окупації, прикриваючись пропагандистськими роликами про “визволителів” і створюючи ілюзію турботи про місцевих, пише Bihus.info.
А одним з обов’язкових елементів російської пропаганди на Харківщині була церква. Храми Ізюмської єпархії УПЦ відвідували і окупанти, і пропагандисти різних рівнів, клірики ставали “героями сюжетів”, а митрополит Єлисей благословляв призначеного росіянами гауляйтера Харківщини Віталія Ганчева “на добрі діла”.
Така прихильність церковників не могла залишитися непоміченою. Тож ми вирішили розповісти про роботу УПЦ на Харківщині під час окупації, щоб показати тих церковників, які стали для росіян такою ж зброєю проти нас як “Калібри” чи “Гради”.
Ізюмська єпархія
До 2012 року вся територія Харківської області була однією єпархією і керував нею митрополит Никодим. Саме Никодим очолив Харківський собор у 1992 році, на якому і назвали митрополита Філарета розкольником. Фактично, він був тією персоною, яка залишила Українську православну церкву під впливом РПЦ.
Тож доки Никодим був митрополитом Харківським та Богодухівським, ніхто не міг зазіхати на його єпархію. У 2011 році він помер і посада перейшла архиєпископу (нині – митрополит) Онуфрію (Олег Легкий). Але це були часи президентства Віктора Януковича, члени так званої “Сім’ї” якого намагалися отримати владу та дохід всюди. Відмовитися від можливості впливати на духовенство Харківщини було складно, але й різко “влізати” в справи церковні теж, схоже, не хотілося. Відтак, у 2012 році була створена Ізюмська єпархія, що означало – фактично Харківську єпархію розділили навпіл. Керівником єпархії призначили людину з Донеччини – єпископа (нині – митрополита) Єлисея.
За даними ЗМІ, розділення Харківської єпархії було компромісом, який мав задовольнити і архиєпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія, якому залишали частину влади, і людей митрополита Донецького Іларіона, якому частину влади, по суті, передавали – саме до групи Іларіона, відомого як особистого духівника Януковича, і відносили Єлисея.
Після повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року, територія єпархії Єлисея майже повністю опинилася в окупації. Умови життя в Ізюмі стали нестерпними і Єлисей, за словами свідків, перебував або ж у Куп’янську, де бойові дії майже не велися, або ж у Росії. Попри це, героєм для російських пропагандистів Єлисей стати встиг.
Герой роспропаганди
Наприкінці травня Собор УПЦ засудив війну і висловив незгоду з позицією патріарха Кіріла щодо війни в Україні, якого вирішили більше не згадувати під час служінь. Тоді ж Собор затвердив зміни до статуту та заявив про незалежність УПЦ від російської церкви.
Але Єлисей доволі показово відмовився виконувати рішення Собору і… продовжив згадувати Кіріла під час служінь. Більше того, про це на камеру він вирішив розповісти пропагандистці Анастасії Рубльовській.
“То рішення, яке було прийняте у Києві 27 травня, де відбувся помісний Собор, я не підтримав. Я не хочу порушувати вікову єдність з патріархом московським та всієї Русі і як правлячий архієрей Ізюмської єпархії прийняв рішення, і на це в мене є благословіння Онуфрія, самостійно приймати рішення в межах своєї єпархії. Я прийняв рішення: ми залишаємося у тому статуті, який діяв до 27 травня. Ми поминаємо патріарха та молимося за нього”, – сказав Єлисей.
Цікаво, що в цьому ж сюжеті Єлисей згадує про нещодавню зустріч з Кірілом. Враховуючи, що інформації про візит кремлівського патріарха на окуповані території України не було, можна зробити висновок, що це Єлисей з’їздив до нього. Цей візит до агресора не був єдиним, адже на початку червня Єлисей їздив до Бєлгорода – святкувати ювілей відновлення митрополії і дякувати окупантам за допомогу.
“Ваша митрополія надає допомогу не лише Ізюмській єпархії, а й усьому Харкову, Харківській області. Зараз, коли з благословення святішого патріарха кирила благодійну допомогу нашому граду, нашої єпархії збирають всією повнотою Церкви, саме білгородці надали нам транспорт, щоб доставити цю допомогу з москви до Ізюму. наша сила – у нашій єдності”, – цитує митрополита Єлисея пропагандистське медіа.
В той же день – 7 червня – в Харкові від російських ракет, які традиційно запускають якраз з Бєлгорода, загинув місцевий мешканець. Єлисей же не сказав ні слова ні про цю трагедію, ні про попередні обстріли і вбивства росіянами цивільних мешканців Харківщини.
На початку серпня пропагандисти повідомили, що Єлисей “благословив на добрі справи” призначеного окупантами гауляйтера Харківщини Віталія Ганчева. Дійство супроводжувалося рукостисканнями та поцілунками.
В цей же час у єпархії з’явилася і нова сторінка в забороненій в Україні соціальній мережі “Вконтактє”, яку взялися вести російською мовою (до повномасштабного вторгнення сайт єпархії та сторінка у Facebook велися двома мовами).
Трохи згодом Єлисей особисто провів присвячені Дню знань літургії, роздавши наприкінці дітям “російську допомогу” – шкільні рюкзаки з канцелярією.
Втім, лояльність до окупантів і пропагандистів виявляв не лише Єлисей, але й інші священники його єпархії, які масово ставали героями сюжетів російської пропаганди. Іронічно, але не зупинило їх навіть доволі масове знищення росіянами православних храмів в області – з початку вторгнення на Харківщині росіяни зруйнували та пошкодили мінімум 15 релігійних споруд православної церкви Московського патріархату. Навпаки, священники влаштовували цілі екскурсії для пропагандистів, коли ті взялися робити сюжети про відновлення храмів у Ізюмі, пошкоджених, за словами, звісно ж, пропагандистів, українськими військовими.
В російських медіа та соцмережах знайшлося багато статей і сюжетів, учасниками яких стало духовенство Харківщини. Наприклад, розповідь настоятеля чоловічого монастиря в Ізюмі отця Матфея російській пропагандистці Анні Долгаревій про те, що український військовий погрожував монахам, доки його з монастиря не забрали російські військові. Ну чи ціла серія матеріалів з протоєреєм Ніколаєм Данилівим. На одному відео російські окупанти заходять у храм з автоматами й передають священнику ікони, в іншому матеріалі він вже спілкується з харківським сепаратистом, організатором антиукраїнських маршів, керівником організації “Русь Триєдина” Сергієм Моісеєвим, який після 2014 року, коли не вдалося організувати т.з. “ХНР”, мешкає в Москві.
Не забули і про самого Єлисея – в одному з сюжетів російська пропагандистка каже, що в Ізюм приїхала саме через “прохання владики Єлисея”.
Після деокупації
На початку вересня українські військові звільнили Харківську область. Натомість, Єлисей разом з окупантами перебрався до Росії – митрополит знову опинився у Бєлгороді, де, наприклад, разом з місцевими кліриками відвідував виставки. 25 вересня він знову “засвітився” в російських медіа, зустрівшись і пообіймавшись з вже згаданим вище гауляйтером Ганчевим, який, після деокупації Харківщини, теж втік до Росії.
В цей же період на звільнених територіях області українські військові та правоохоронці продовжували знаходити місця масових захоронень цивільних, яких вбили росіяни, катівні і інші докази вчинених росіянами воєнних злочинів. Ці теми на зустрічі Єлисея і Ганчева, звісно ж, не обговорювалися.
29 вересня УПЦ усунула Єлисея від посади. Тимчасово очолюватиме Ізюмську єпархію митрополит Харківський і Богодухівський Онуфрій. Втім, саме слова “усунули” і “тимчасово виконуватиме” в цьому повідомленні насторожують найбільше. Адже поки що на покарання це не схоже.
Теми, що стосуються церкви і релігії надзвичайно чутливі і тонкі, адже питання віри є чимось дуже особистим. Втім, коли церква дозволяє себе використовувати, замовчує вбивства та тортури, а разом з цим – “братається” з вбивцями і катами, проблема чутливості явно відходить на другий план, поступаючись законам, для яких між зрадниками у ділових костюмах і зрадниками в церковній одежі не повинно бути жодної різниці. Переконані, що церковники, які підтримують агресію проти України і глорифікують окупантів, повинні бути покарані.
