2 жовтня у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні священника ПЦУ Василя Вирозуба та диякона Івана Петрущака.
Торкаючись Євангельської притчі про таланти, єпископ Михаїл провів паралель між часом, який Бог дає кожному з нас. Цей час ми маємо провести як християни, адже потім Бог спитає кожного з нас, як ми ним розпоряджались, повідомляє Місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні».
Бог дає нам можливість для розвитку, для розкриття самих себе, для нових здобутків і в тому числі для спасіння, зазначив архієрей.
Єпископ Команський закликав вірян цінувати час, який даний нам Богом і дякувати Спасителю і попросити мудрості, щоб провадити його з вірою в Бога, з любов’ю до ближнього і з молитвою за увесь світ.
Єдине, що ми з собою беремо відходячи з цього життя – це результат того, як ми розпорядилися часом в цьому житті, підкреслив єпископ Михаїл.
Екзарх Вселенського патріарха подякував отцю Василю за візит до Ставропігії Вселенського патріарха в Україні. “Ви своєю присутністю, як капелан, підтримуєте наших Захисників, Збройні Сили України, які захищають нас з нами і наближають перемогу. Хай Господь благословить вас і укріпить”, – сказав владика.
Своєю чергою отець Василь Вирозуб запросив єпископа Михаїла, щоб він відвідав землю Одеську.
Нагадаємо, Василь Вирозуб – один із тих, хто рушив на пошуково-рятувальному судні “Сапфір” до острова Зміїний, аби забрати тіла українських захисників, але потрапив до російського полону. У ворожому полоні він пробув 70 днів. За цей час його допитували по кілька разів на день.
Нижче повний текст проповіді єпископа Команського Михаїла
“В ім’я отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Дорогі друзі сьогодні ми з вами чули одну з багатьох притч, які Господь розповідає людям для того, щоб донести прості істини, але огортаючи їх в таку форму простих оповідань, щоб люди на звичайному життєвому прикладі могли якомога краще зрозуміти ту ідею, яку Він намагається донести.
Сьогодні ми з вами вже не вперше чули притчу про таланти, коли Багатий чоловік своїм слугам роздавав певну частину свого маєтку, для того, щоб вони займалися ним і дивились за ним, отримували з нього прибуток і ми бачимо, що Спаситель знову ж таки, для чогось обгортає це в найпростішу форму побутових взаємовідносин. Але разом з тим ми з вами розуміємо, що ця притча не про гроші. Абсолютно. Тим більше, що той чоловік, може просто дати талант, на той час це була величезна сума, і піти займатися своїми справами, не контролюючи, тільки може потім прийти, спитати – “результат”. То очевидно, що для цього чоловіка талант не настільки важливий, як маєток.
Отже, ми бачимо, що він намагається розкрити саме ставлення людей. Наскільки щиро вони до нього ставляться, наскільки вони віддані. І звісно, коли ті які докладали зусилля отримали прибуток, принесли звітувати, він їх похвалив і каже: “В малому ви були вірні, над великим я вас поставлю”. І разом з тим, коли приходить людина і віддає йому те, що отримала, він каже дуже цікаві слова: “Лукавий рабе…”, але не тільки лукавий, а щей ледачий.
Тобто ледацтво це особиста притаманна йому риса, а лукавство це вже те, як він поступив стосовно свого Господаря. І ми бачимо, що притча про таланти – це скоріше притча про час, який Господь дає нам з вами кожному у цьому житті.
Звісно ми часто розглядаємо це з тих позицій, що Господь дає кожному з нас якісь певні властивості, риси характеру, особливі здібності. І не дарма саме слово талант у нашій і багатьох інших мовах стало синонімом якось дарунку, а колись це була грошова одиниця.
Але по суті і користування цими талантами це потенційна можливість для спілкування з Богом, для розвитку, для користування тими тими добрими рисами, які Господь нам дав. Ми можемо їх або розвивати, або занедбати, та прожити життя тільки в своє задоволення, не дивлячись ні на Бога ні на ближніх, займаючись тільки самими собою.
І знову ж таки, коли ми підемо з цього життя, ми підемо такими самими які прийшли в цей світ. Без нічого. Єдине, що ми з собою беремо – це результат того, як ми розпорядилися часом в цьому житті. І ось тоді прийде той Господар і спитає: “Друже, як ти скористався тим, що я тобі дав. По суті Йому не важливо, як ми використовуємо час з огляду на те, що прибуток для Нього в даному конкретному випадку не важливий. Він дав нам це, щоб побачити, як ми ним скористаємось. Чи будемо, ми використовувати його на добре – чи на зле. Чи будемо ми згадувати про Бога, Який дав нам цей час, чи ми будемо жити нехтуючи Богом, тільки насолоджуючись цим життям. І ось та людина, яка прийшла в це життя і користується часом, користується своїми здобутками талантами для того, щоб розвинути їх, розвинути все те добре, що Господь вклав у неї, ось саме та людина при зустрічі з Богом після смерті почує: “Благий і добрий в малому ти був вірний, над великим тебе поставлю”. Ата людина, яка тільки прожила своє життя для насолоди, лінувалась для Бога, використовувала те, що їй дали і прийшовши скаже: “Ось те, що ти мені дав, ось будь-ласка твоє”, ось та людина і почує: “Лукавий і лінивий рабе”.
Подивімося, Господар, який не був тим рабам винен нічого, по суті, дає їм можливість для розвитку, для розкриття самих себе, для нових здобутків і в тому числі і потім зайняти посади. Знову ж таки, йдеться це не про гроші і не про посаду. Просто Господь в такій формі пояснює нам прості речі, щоб нам було зрозуміліше.
Отже, дорогі друзі, сьогоднішня притча, на мій погляд, це про те, як ми використовуємо час нашого життя. Пам’ятаймо, що це найцінніше, що в нас є. Адже час, це те, що не відновлюється. А витратити його ми можемо по різному і пам’ятаючи про Того, Хто дарував нам цей час, пам’ятаючи про те, до чого ми покликані, попросім ж у Господа сил і розуму, щоб використовувати оті таланти часу, що Він нам дав з користю для себе перш за все. Щоб ми розвивали все найкраще, що в нас є, намагалися вдосконалюватися, як християни та жити згідно того, як заповідав Христос. Адже в кожній людині є хороше. В кожній. Навіть у затятому грішнику десь глибоко сховане хороше, те що закладене в нього Богом. Тільки воно може бути сплюндроване, занедбане. Його треба відкрити, але дуже багато залежить від самої людини, на скільки вона усвідомлено ставиться до свого життя.
Цінуймо той час, який даний нам Богом, дякуймо Йому, адже не всі мають той час, або і не в такій кількості, як ми досі маємо. І попросімо мудрості, щоб провадити його так, як потрібно провадити його християнам. З вірою в Бога, з любов’ю до ближнього і з молитвою за увесь світ”.
