Будь-яке приміщення, де Лев Скоп починає мешкати, миттєво перетворюється у майстерню і «склад» для старого ґонту (ґонт, матеріал для даху чи покриття стін у вигляді клинчастих дерев’яних дощечок ‒ ред.) і дощок, які йому приносять, привозять, чи сам він їх знаходить, коли дізнається, що у давньому храмі замінюють ґонт чи міняють дошки.
Таким сьогодні є невеличке помешкання у Дрогобичі, яке митець орендує, а за бажанням власника, кошти за оренду пересилає для потреб фронту.
«Я спеціально шукав помешкання без ніякого ремонту. Бо знав, що малюватиму і тут будуть дошки. Мені багато не потрібно: місце малювати і переночувати. Жодного значення умовам, комфорту не надаю», ‒ каже Лев Скоп.
Ідея малювати на ґонтах прийшла до нього тоді, коли відновлювали у Дрогобичі церкву Святого Юрія, яка внесена у список світової спадщини ЮНЕСКО і є дерев’яною пам’яткою кінця XV- початку XVI століть.
Тоді замінювали старий ґонт. Лев Скоп не уявляв, як можна його спалити і зберіг дощечки, почавши малювати на них лики святих. Людям сподобалось. Роботи замовляють, а гроші митець ось уже вісім років віддає на фронт і на потреби важкохворих.
Скоп малює на прохання військових їхніх святих покровителів.
«Я шалено люблю старе дерево. Кожна тріска у дерев’яній церкві для мене ‒ дуже важлива. Коли почали замінювати у храмі в Дрогобичі ґонт, це був клондайк для мене. Я мішками складав ґонту!
З мене сміялись, особливо ці круті іконописці, що, мовляв, для образу потрібна лише липова дошка, що саме так треба малювати ікону, що все, що я малюю ‒ погано. Але поляки перші оцінили ці ікони на ґонті. Почали просити такі образи. Потім я комусь із ЮНЕСКО подарував, і людина оцінила. І після цього пішло-поїхало, тепер багато почали малювати на ґонтах. Мені одна жінка з Польщі привезла ґонти з української церкви і попросила намалювати, щоб продати і зберегти у Польщі цей храм. Ми з Танею Думан, моєю дружиною, багато намальованих ґонт передали. Ці ґонти дуже багато допомагають армії», ‒ розповідає Лев Скоп.
Ікони Скопа ‒ на передовій
Ікони Лева Скопа на старих ґонтах і дошках є у бійців на передовій: у приміщеннях, де ночують воїни, у машинах, на яких виконують бойові завдання.
Лев Скоп організовував десятки аукціонів за час війни, і гроші за свої роботи передав для закупівлі спорядження для військових ЗСУ.
Художник розмальовував щити майданівців під час Революції Гідності. Його називали «іконою Майдану». Після цих подій у Києві потрапив у шпиталь у Львові.
І тут Росія анексувала Крим і спровокувала збройний конфлікт на Донбасі. Тож, ще там, у лікарні Лев Скоп почав малювати ікони для фронту.
«Усі знали і розуміли, який стан української армії і кинулись допомагати. Я ходив навколо лікарні, думав, як маю долучитись до допомоги. Там якийсь ремонт робили, побачив ящики, все це заніс у палату.
Мені лікарі дали окрему палату, яка перетворилась на майстерню. Понамальовував образи для лікарні і для аукціону. Ми зробили перший аукціон у 2014 році в Товаристві охорони пам’яток у Львові. Тоді потоваришували з воїнами. Гроші від продажу робіт передали на фронт.
З 2015 року постійно почав їздити на передову до військовослужбовців. Була така цікава історія. У мене ікони не візантійські, не руські, не грецькі, а все таки багато людей виховані на грецьких. І пам’ятаю, як перший раз приїхав до бійців і ще думав, чи треба брати ікони, чи ні. Бо важливіші були берці, бронежилети, продукти.
Але я зробив 12 маленьких і одну більшу ікони і приїхав із тим на передову. Капелан вийшов і щось так подивився ніби криво. Думаю, що не те щось я зробив. Минув час і я цього капелана з Дрогобича зустрів на вулиці. Він до мене підбіг і розповів, що тоді роздав усі ікони воїнам. Собі залишив Богородицю і з нею пройшов найважчі місця боїв», ‒ розповідає Лев Скоп.
Це надихнуло художника на працю ще більше.
Це надихнуло художника на працю ще більше.
Скільки на сьогодні Лев Скоп намалював ікон і подарував воїнам, він не знає. Бо не рахує. Можливо, понад три тисячі.
Недавно він повіз бійцям близько 40 образів.
Відколи почалася повномасштабна війна Росії проти України, іконописець працює постійно.
«Я малював у перші дні по 5-10 ікон. Я дуже скоро малюю. То кайф, насолода, яка то робота! Потрійно більше малюю сьогодні. Тому що дзвінки розривають. У госпіталь треба дати, на фронт треба, приходять воїни і кажу їм: «Бери, що хочеш».
В іконі має бути стан, задума, воно всередині, виходить. Тут немає тієї трагедії, печалі.
Тут нема драми, але мені приємно, що я намалював, а хтось приходить і каже, що оцю ікону взяв би. Це для мене важливо. На фронт малюю хлопцям Карпати, Богородицю, Архангела Михаїла в шоломі, бронику, з тризубом на шевроні. Бійці живуть десь у приміщенні і ці роботи у них висять на стінах. Заїдемо, є три-чотири кімнати і в кожній образ. Це важливо, це дуже гріє.
Особливо подобається бійцям образ, як Архангел Михаїл російський герб нищить. Я не продумую наперед, що малюватиму. Воно йде зсередини», ‒ каже Лев Скоп.
Лев Скоп пояснює чому любить малювати на дошках, каже, що їхня фактура дає гарний ефект, а іноді й диктує сюжети, образи.
«Фактура дошки мене гріє, дає мені насолоду. Я знаю всі технології. Крейдяні ґрунти дають перепад, воно тріскає. А мої ікони на дошках, їм нічого не стається, пігмент не вигорає, не нищиться. Фактура мені трошки диктує. Для прикладу, десь варто малювати з бородою, так проситься і вже є лик святого з бородою», ‒ зауважує художник.
Ставлення до ікони формувалось у митця в родині. Він ріс у Львові, любив церковні розписи, пробував сам малювати і мріяв, щоб колись його ікона висіла у храмі. Коли одного разу подарував свій образ і людина була дуже щаслива, вдячна, то зрозумів, що буде займатися малярством.
Лев Скоп до початку війни досліджував давній український іконопис. Результатом стали видані праці ‒ «Маляр ікони «Богородиця Одигітрія»», «Майстер мініатюр Пересопницького Євангелія ‒ Федуско, маляр з Самбора».
«Малювати ікону ‒ це стан молитви. Це не є голослівно. Коли молишся, то перебуваєш у стані трансу. Кожен може малювати. Ікону теж кожен може малювати. Молитись теж може кожен.
Ти просто собі розмовляєш з Богом. Але якщо ти робиш акцент лише на техніці, то молитву можна забути. Так і сидиш, малюєш ікону, дотримуєшся строго техніки, «правильне» полотно, пітнієш, а за тим усім просто втрачаєш ту духовність і силу.
Малювати ікону, то є особливий стан. Я коли малюю, то від мене відлітає печаль, все негативне. Коли малюю страждального Христа, то мені дуже важливо, щоб не була драма, а було добро. Українська ікона, чим цікава? Ось розп’яття. Його мучать, а він посміхається, над ним знущаються, а він посміхається. Вищий пілотаж, коли над тобою знущаються, а ти посміхаєшся», ‒ говорить Лев Скоп.
Митець отримує численні подяки від бійців за подаровані ікони і записує їхні спогади, як віра допомагає на фронті і рятує, як його зберегли життя. У Станиці Луганській Лев Скоп на фасаді будинку намалював великий образ Богородиці.
Нині Лев Скоп живе ідеєю створення пантеону загиблим українським воїнам у церкві в селі Новошичі Дрогобицького району.
Тут у храмі, який ремонтують, на стінах ‒ його ікони. Вівтар також намальований Левом Скопом. На стінах церкви будуть написані імені загиблих українських воїнів.
У цьому храмі зберігається і переносний вівтар, зроблений із ящика для патронів, який передали бійці з фронту. Військовослужбовці цей ящик переробили під вівтар, який складається у валізу. А розписав його Лев Скоп. Коли волонтери з Дрогобича разом зі священником їдуть на Донбас із допомогою для воїнів, то обов’язково беруть зі собою цей фронтовий вівтар.
«Мені завезли багато старих дошок великого розміру. Я подумав, що мені треба ще 10 життів, щоб це перемалювати, якби я то скоро не робив. Але Бог подарував мені пантеон і я малюю двохметрові образи у храм. Я живу цим місцем пам’яті всіх воїнів, які віддали життя за Україну. Будемо імена шукати, щоб всіх згадати», ‒ каже іконописець.
Лев Скоп ‒ щасливий у своєму творчому шаленстві і не чіпляється за матеріальний світ. Не уявляє своє життя без пензля, ґонту, дощок, допомоги важкохворим людям і бійцям. Та й чи зміг би взагалі жити без малювання, з огляду на ті важкі втрати, які випали йому.
