Архонт Вселенського патріархату Анастасіос Вавускос пропонує скликати нараду предстоятелів для розв’язання накопичених питань в православ’ї.
Про це йдеться на сайті Світло Фанару.
Пана Анастасіос відреагував на критику Польської Церкви, щодо хіротоній в ПЦУ. Він каже, що відмова більшості Православних Церков прийняти канонічно проголошену автокефалію Української Церкви є серйозним і далекосяжним канонічним непорозумінням. Цей висновок стає ще більш зрозумілим, якщо взяти до уваги, що позиції Православних Церков не тяжіють до єдиної, спільної позиції, а спостерігається багаторівнева розбіжність у різних напрямках, наприклад, неканонічність рукоположень, благодатність таїнств, надання автокефалії, узурпація Київської митрополії Московським патріархатом тощо.
«Справа в тому, що «українське питання», скажімо так, продовжує «затягуватися». Але така ситуація не може і не повинна тривати, тому що, на мою думку, чим довше проблема не вирішується, тим вона стає більшою. І в цьому пункті я принципово не заперечую проти думки Польської Церкви щодо скликання Синоду Предстоятелів. Там, де я вважаю думку цієї Церкви протилежною, є основа, на якій буде «будуватися» скликання Синоду», – каже архонт Вселенського патріархату.
Свою думку про скликання Предстоятельського Синоду він вже підтвердив у своїй книзі про українське питання.
Оскільки протягом витоку часу виникли дві інші серйозні проблеми, які міцно пов’язані з українським питанням, а саме:
а) очевидне входження Московського патріархату до канонічної юрисдикції Александрійського патріархату та
б) справа «Македонської Церкви» з усіма її розгалуженнями (її відновлення Вселенським Патріархатом, неканонічне надання автокефалії Сербським Патріархатом і «визнання» Московським Патріархатом, як зазначає архонт, зараз необхідність скликання Синоду Предстоятелів є більш ніж необхідною, і явно багатою за змістом.
Перш за все, Вселенський Патріарх має скликати зустріч предстоятелів на такі теми:
ТЕМА 1: «Розгляд заперечень Автокефальних Церков щодо обґрунтованості надання Церкві України статусу автокефальної».
ТЕМА 2 : «Канонічна оцінка братської зустрічі в Аммані, Йорданія».
ТЕМА 3 : «Канонічна оцінка дій Московського Патріархату в межах звичайної юрисдикції Александрійського Патріархату».
ТЕМА 4 : «Канонічна оцінка дій Патріархату Сербії, стосовно Церкви Північної Македонії та їхніх наслідків».
ТЕМА 5 : «Складання Регламенту роботи зборів Предстоятелів».
Після цього Вселенський Патріарх звернеться із запрошенням до Автокефальних Церков подати письмово до Секретаріату Синоду свої заперечення щодо першого питання, включаючи також канонічне обгрунтування своїх думок. Ці заперечення Секретаріат Синоду повідомить усім Автокефальним Церквам.
Нарешті, буде скликання Синоду Предстоятелів у Константинополі, або там, де це вирішать.
«Я вірю, що з вищезазначеними рамками всім Церквам буде надана можливість висловитися «разом». Таким чином, замість того, щоб час від часу задовольнятися заявами та збиратися поза контекстом синодальної системи, вони будуть інституційно змушені викладати свої думки в письмовій формі та брати на себе відповідальність, як «verba volant scripta manent». Але також передадуть Його Святості Вселенському Патріарху Варфоломію І вміння пояснювати Предстоятелям Автокефальних Церков самоочевидне і недостатньо зрозуміле».
Крім того, зазначені вище рамки також «притягнуть» до легшого вирішення решти питань, які існують саме тому, що увіковічнене невирішене українське питання, якому вони значною мірою завдячують своїм народженням та існуванням.
«Звісно, я розумію складність починання, оскільки можуть виникнути різні питання процедурного характеру, наприклад, можливість невідповіді на запрошення певних Автокефальних Церков чи формулювання заперечень щодо участі в роботі Синоду. Епіфанія митрополита Київського», – припустив архонт Анастасіос Вавускос.
Він зазначив, що висловлені погляди є цілком особистими і анітрохи не виражають поглядів Вселенського Патріарха чи членів Священного Синоду Вселенського Патріархату. Це також не є продуктом попередньої домовленості. Зрештою, справжні лідери звикли дотримуватись приватних думок, а не публічно сформульованих.
