У Свято Успіння Богородиці, 28 серпня у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні єрея Ростислава Воробія та диякона Івана Петрущака.
Про це повідомляє Місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні».
Під час проповіді єпископ Михаїл наголосив на важливості прощення. Коли ми прощаємо, то ростемо духовно і виганяємо ненависть із нашого серця. Якщо ми не прощатимемо провини нашим кривдникам, то і Господь не буде нам прощати наші провини.
Богородиця у своєму житті мала багато причин, щоб нарікати, але вона цього не робила, не осуджувала людей, зауважив архієрей.
Водночас за словами єпископа Команського, прощення це не поблажка для того, хто перед нами завинив, а духовне зростання перед самим собою.
Повний текст проповіді
«Сьогодні ми чули євангельські слова, про те, як ми повинні ставитись один до одного і в кінці дуже різні слова почуємо від Господа. Як поступить Господь із тими, кому Він прощав гріхи, але, якщо кожен з нас не простить від всього серця тому, хто винен нам.
Напевно це одне з найтяжчого, що людина може зробити. Найтяжче. Що робити, коли переповнює людину образа, що робити коли, людину переповнює злоба, жага помсти, жага, щоб та людина, яка заподіяла шкоду і поступила негарно, чи зробила боляче, щоб вона страждала. Що робити в такому випадку?
Отже, відповіді простої на це нема. Але ми знаємо, що християнство і Церква Христова – це лікарня для душ. Там де ми недосконалі, грішні, за допомогою сили Божої, благодаті, приходимо, щоб зцілятись.
Безумовно, одночасно, одномоментно не відбувається з людиною переміна, але коли людина стає на молитву, зокрема повторюючи зміст тої притчі, щодня у молитві, коли кажемо: “Отче наш прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. Тобто автоматично, якщо ми не прощаємо, то Господь і нам не простить і, отже саме оцей крок, розвиток себе, щоби не мститись тим, хто завинив проти нас, поступати з ними по людський в нашому повсякденному житті, один з найважчих.
Подивімось на наше життя, кожен може пригадати: чи в сім’ї з рідними, чи з сусідами, чи з друзями, чи на роботі, трапляються такі ситуації, коли ми відчуваємо себе ображеними. Можливо та людина приходить і попросила у нас пробачення, але ми продовжуємо носити камінь в серці.
Сьогодні ми з вами можливо так промислительно Богом сталось, що ми святкуємо День Успіння Божої Матері. І подивімось по Євангелії. Хто, як не Вона могла нарікати, хто, як не Вона могла жалітись на оточуючих, які гнали її Сина, які гнали Її, але в Євангелії, ми не бачимо такого. Навпаки, Вона смиренно ходила за своїм Сином, слухала Його проповіді і переживала за Нього, раділа за Нього. Коли Його розп’яли Вона плакала, але Вона ніколи не осудила жодних людей.
Напевно це одна з найбільших чеснот в людському житті, коли людина від серця може простити тим, хто завинив перед нею. Вільно чи не вільно, свідомо чи не свідомо, різне буває. Але знову ж таки, це як прощення з усього серця не уявляти це, як милість, чи якусь поблажку до людини, а усвідомити її перш за все, як зростання над самим собою, як вигнання із свого серця ненависть до людини.
Пам’ятаючи ті слова, які сьогодні Господь сказав у притчі, що всіх цар покликав дати відповідь, винні всі і, отже сьогодні, саме, молячись до Божої Матері, пам’ятаючи її приклад, нам варто також замислитись, чи цінуємо ми тих людей, які знаходяться біля нас, особливо в такий тяжкий час який ми переживаємо, в час війни, коли ворог прийшов до нас. Чи бережемо ми своїх близьких, рідних, друзів, колег, чи не ставимось ми до них, як до чогось такого, що дано нам по праву? Чи не забуваємо ми, що кожна людина в нашому житті, це дарунок Божий, для чогось нам посланий і відповідно ми покликані берегти цей дарунок, ставитись один до одного так, як Господь ставиться до нас і в тому числі рости над собою? Прощати ті провини, тим більше якщо людина попросила пробачення, від всього серця прощати, зростаючи самим над собою і виганяючи від всього серця ненависть.
Дорогі друзі, не дарма ми сьогодні згадали, що свято Успіння Божої Матері ми святкуємо і Її приклад повинен нас надихати. Дехто може сказати, як дивно, чому ж святкуємо день смерті, але Церковні традиції називають це Свято саме “Успінням”. Адже ми святкуємо по суті день народження Божої Матері в життя вічне і про висоту Її життя свідчить саме той факт, що сам Господь Ісус Христос зійшов з небес, для того, щоб прийняти Її пречисту душу.
Вона і далі молиться за нас. Вона сприймає всіх нас, як дітей у Христі, адже всі ми з вами пам’ятаємо, що ми є чада Божі у Христі, а отже стаємо і чадами Божої Матері. І відповідно Вона молиться і за нас, щоб ми слухаючи притчі Господні, читаючи Слово Боже, щоб ми слідували за тим до чого Христос нас покликав.
Бережімо один одного, цінуймо той час, який Господь дарував нам на спілкування один з одним, не гаймо його на дріб’язкові образи, на дріб’язкові помсти, підступність і тому подібне. Пам’ятаймо, що великий дарунок Божий, мати навколо себе близьких людей, які моляться і допомагають нам спасатися. Хай Господь благословить всіх нас, молитвами пречистої Своєї Матері, допоможе нам подолати ті недоліки, які ми маємо в своїх душах».
