Жорстока війна в Україні загострила і духовні питання. Зокрема нині дедалі більше людей не хочуть бути парафіянами московської церкви. Відповідно, на Чернігівщині відбувається процес переходу російської церкви в Україні до ПЦУ. Щоправда, в одних громадах це відбувається швидко та безболісно, а в інших доводиться пройти неабиякий квест.
Часто священники московського патріархату, які не бажають змін, затуманюють простим людям голови своїми розповідями, що не мають стосунку ні до чого московського, а УПЦ – це вже українська церква. А трапляються й такі випадки, що духівник заявляє, що храм належить йому, і всі незгодні можуть влаштовувати свої молебні де хочуть, бо в церкві вони небажані гості, повідомляє Чеline.
Та насправді це лише вмілі психологічні прийоми російських агентів у рясах, аби хоч на деякий час відволікти людей від релігійних питань і дочекатися часу, коли все «утрясеться», аби продовжити свою справу. Та нині суспільство допустити цього не може, бо надто високу ціну, насамперед життями багатьох українців, платимо за право бути незалежною і суверенною країною.
«Церква власністю священника не може бути. Хіба що він поставив її на своєму городі, тобто самотужки на своїй землі.
Чинна церква живе за певним статутом. Відповідно до статуту Православної Церкви України, храм є власністю громади. А в статутах московського патріархату, щоправда, не всюди, але трапляються «цікаві» речі, що церква є власністю єпархії. Не знаю, наскільки юридично це правильно, але так у принципі не мало б бути. Якщо церква стоїть на землі певної громади, то, відповідно, храм має бути у власності цієї громади, а не у власності священника чи єпархіального управління.
До того ж, священник – це особа, яка сьогодні є на цьому світі, а завтра його може не стати. То що, тоді церкву, бо це була його власність, продадуть під магазин чи під спортивну залу? Тож, відповідно, трохи неправильно, якщо таке зустрічається», – зазначив отець Роман, настоятель Катерининської церкви, що в Чернігові.
Духівник також каже, що священники УПЦ не договорюють правди своїм парафіянам, коли розповідають, що церкви, в яких вони служать, вже давно українські.
«Насправді лукавлять, причому найбільше ті, хто кричить: «Ми не поминаємо Кіріла».
Як ми знаємо, літургія звершується на Антимінсі. Антимінс – це посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі в православних церквах. То Антимінс цей підписаний, бо видається з благословення предстоятеля. Відповідно, можна почитати, з благословення кого він виданий. І на кожному антимінсі так званої церкви УПЦ, тобто московського патріархату чи російської православної церкви в Україні, зазначено, що він виданий із благословення патріарха московського і всія русі, як там пишуть. Тому твердження, що УПЦ – українська, певною мірою лукавство, або приховування істини, або недоговорювання правди», – пояснює отець Роман.
Тож таку інформацію треба знати парафіянам УПЦ, аби не дати ввести себе в оману.
