«Все сталося саме собою…»
Митрополит Онуфрій дуже рідко виходить у публічний простір. Наприклад, щодо того, яким є нині статус об‘єднання, ним очолюваного, що насправді означають рішення, які під його головуванням ухвалювали ще наприкінці травня і чому їх досі офіційно так і не оприлюднили – він і дотепер нічого толком не сказав.
З пресою він не спілкується, інтерв‘ю не дає – можливо лише спеціально заздалегідь підготовленим особам.
Немає часу і бажання у нього говорити з суспільством українським. Він його все одно не слухає. А воно вже, судячи з соціології, не дуже хоче його чути.
Однак для російських військовополонених час у митрополита знайшовся. І що ж почули від нього ті, хто прийшов нас вбити?
1. «Получилось так, как получилось… зло произошло…»
Тобто все сталося саме собою, винуватців нема. Як стихійне лихо, до наслідків якого ніхто не причетний.
Ось старалися-старалися зверхники МПвУ три десятки років, щоби Україна скорилася «русскому міру», щоби тут любили Москву як «Третій Рим», щоби вірили у вигадки про «неподільну Святу Русь», щоби не опиралися окупантам, а квітами їх зустрічали – а не вийшло. Опираються. Воюють. Гармати не мовчать. Русскій корабль – пішов на дно, і не один… «Получилось как получилось» – звучить з вуст Онуфрія ніби як виправдання перед тими, хто прийшов нас полонити. Не з квітами вас зустріли, а ось як, вибачайте…
2. «Хочу пожелать, чтобы Бог хранил вас, всех людей, кто находится на поле брани».
Офіційно в МПвУ обурюються, що Кирил Гундяєв благословляє російське військо вбивати українців. Але ось і митрополит Онуфрій бажає окупантам Божої охорони.
Ні слова про зло, яке вони принесли. Ні слова заклику до покаяння за вбивства і руйнування. Ну справді ж: якщо все сталося саме собою, то оці військовополонені, як і російські вояки «на поле брани», їхні колеги – «не винні».
3. «Чтобы народы, вышедшие из единой купели Крещения, воевали друг с другом – это позор». «Позор» – не це, а лукавство, якого не має бути в словах пастиря.
Немає ніякого «друг с другом». Такі слова – фактично формула громадянської війни, кремлівський наратив, який, до речі, і особисто Онуфрій просував, розповідаючи про саме таку – «громадянську» – війну в своїх нечисленних інтерв‘ю.
Насправді Росія воює ПРОТИ України. Росія НАПАЛА на Україну. Росія окупувала частину її території та хоче окупувати ще більше.
Як тільки Росія полишить нашу землю та повернеться до кордонів, угоду про які вона сама ж і підписала – війна завершиться.
А вираз Онуфрія урівнює дві сторони, як нібито однако винні, чи однаково невинні.
Добре, що хоч про «безбожний Захід» не згадав, який «друг с другом» нас «посварив». Не згадав. Але точно подумав.
—
Як бачимо, що лише на адресу Української Церкви, української влади, українських патріотів, які борються із засиллям «русского міра», у очільника МПвУ та його підлеглих – необмежений запас громів та блискавок, крутих епітетів та гнівної риторики.
Коли ж йдеться про Росію та все, з нею пов’язане – то навіть після того, ЩО вона вчинила, вирази Онуфрія та оточення – максимально округлі, розпливчасті та заколисуючі. «За все хороше та проти всього поганого».
А найгірше те, що це вони вважають своєю силою – «голосно мовчати». «Сидіти проти війни» та «не ставати політиками», називаючи Путіна антихристом, в Росію – імперією зла.
Джерело: архієпископ ПЦУ Євстратій (Зоря)
