Чому ми прославляємо Хрест Господній, хоча він і нагадує про давній римський звичай болючої і ганебної смертної кари? Ми прославляємо не цю кару і не знаряддя її здійснення, але славимо надзвичайну жертовну любов Сина Божого, Який заради нашого спасіння на хресті віддав Своє життя. Заради цієї жертовної любові, яка перемогла владу гріха і смерті над людством і світом, ми вшановуємо чесний Хрест як її знамено, символ і ознаку.
Про це у своїій проповіді сказав Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній.
За його словами, коли ми поклоняємося зображенню Хреста, коли з вірою відтворюємо його знак на собі або благословляємо ним, коли носимо хрест на грудях, засвідчуючи цим віру в розіп’ятого Спасителя – у такий спосіб ми звершуємо акт, дію віри. Адже віра є почуттям внутрішнім, духовним, і виявити її можна лише через дію, через зовнішні ознаки. Любов і віра є почуттями внутрішніми, тому їх наявність чи відсутність засвідчується, підтверджується не просто словом «люблю, вірю», але ділами.
“Бог закликає нас виявляти любов. І не лише закликає, а Сам подає нам приклад і свідчення любові. Бо як ми можемо довідатися і переконатися, що Бог справді любить нас? Доказом цього є хресна жертва Сина Божого. Бог не просто закликає «полюби!», але показує нам свідчення Своєї власної любові, віддаючи в жертву Свого Сина. І як гробниця, в якій поховали тіло Ісусове, з місця жалоби та оплакування померлого перетворилася на знак воскресіння, так і Хрест – знаряддя мук і страти, став знаряддям нашого спасіння і видимим знаком переможної жертовної любові Божої. І саме як такому символу і знаку божественної любові до нас ми і поклоняємося Хресту Господньому. В Царгороді у давній час сьогодні виносили для шанування частину того древа животворчого Хреста, яке було віднайдене стараннями рівноапостольної цариці Єлени на місці розп’яття Спасителя, тим самим стверджуючи історичність та матеріальну дійсність Хресної жертви Сина Божого. Хрест, якому ми поклоняємося нині в тисячах храмів – матеріально не є тим древом. Але як образ від першообразу, цей Хрест, що лежить перед нами, як і кожен знак Хреста Господнього, має таємничий зв’язок з істинним животворчим древом, має його духовну силу і значення через нашу віру в Сина Божого.
Нинішнє свято також є і нагадуванням про наш особистий обов’язок нести хрест свій, щоби правдиво йти за Спасителем. Бо хто не виявляє жертовної любові до Бога і ближніх, ті не можуть вважати себе справжніми послідовниками Христа і Його вірними. Господь через хрест взяв на Себе гріхи світу, щоби омити від них людство не водою джерельною, але Кров’ю Своєю. Ми ж, йдучи за Спасителем, маємо нести хрест свій заради очищення наших власних гріхів.
Ми не можемо уподібнитися Спасителю, бо Він безгрішний, а ми – винні у гріхах. Але ми уподібнюємося до розбійників, розіп’ятих на хрестах обабіч Сина Божого. Як і вони, ми несемо покарання за наші власні гріхи, провини та злочини, однак лише від нашої особистої віри залежить, чи успадкуємо ми спасіння, як розбійник благоразумний, чи загибель разом з тим, який відкинув Христа і насміхався над ним.
Одночасно зі святом вшанування Хреста Господнього нині ми вшановуємо і старозавітних мучеників за віру в істинного Бога – Маккавеїв. Злочестивий цар Антіох, бажаючи насадити серед юдеїв еллінське поклоніння ідолам і через це привести їх до покірності, видав повеління змушувати народ Ізраїля порушувати приписи закону Мойсеєвого. В самому Єрусалимському храмі поставили ідолів та почали приносити їм жертви. Хто виконував наказ могутнього царя земного бути ідолослужителями, той отримував почесті та звільнення від кари, а хто відмовлявся – підлягав мукам і страті.
Чимало було тих, хто від страху за своє життя і благополуччя корився наказу царському. Але за своїм родовим іменем силу і незламність виявили брати Маккавеї (єврейською мовою «маккаба» означає «молот»). Навіть смерть не змусила їх відступити від правди Божого закону. Як молот в руках сильного, піднялися вони проти ідолопоклонства. Завдяки прикладу цієї родини серед народу Ізраїля спалахнуло повстання проти поганського панування, яке, після наполегливої боротьби, увінчалося перемогою, йдеться у слові митрополита.
