З кожним днем стає все очевидніше, що Росія вчиняє в Україні найважчий злочин, що тільки можна уявити: геноцид. Російські війська спустошили багато частин країни, вбиваючи, ґвалтуючи, катуючи, депортуючи та тероризуючи вразливе цивільне населення. За цими актами насильства криється жахлива логіка, спрямована на знищення української національної ідентичності, знищення сучасної України як незалежної країни шляхом убивства та русифікації її жителів.
Про це йдеться в матеріалі Крістіни Гук для Foreign Affairs.
Правильно розуміючи ставки, Сполучені Штати вже виділили значні ресурси на захист України. Те, що станеться на українських фронтах, визначить майбутнє безпеки Заходу. Перемога України підтримає міжнародне право перед обличчям грубого порушення територіального суверенітету, підтвердить імператив нерозповсюдження ядерної зброї та збереже довіру до Сполучених Штатів на міжнародній арені.
Залишається ще більший імператив. Так, Росія веде експансіоністську загарбницьку війну з глибокими геополітичними та моральними наслідками. Те, що вона також навмисно проводить кампанію геноциду, створює унікальну небезпеку та наслідки для західних політиків. Сполучені Штати та їхні союзники, а також широке міжнародне співтовариство мають визнати жахливе значення цього насильства та свій обов’язок зупинити російську машину жорстокості на її шляху.
ЗЛОЧИН ЗЛОЧИНІВ
Всупереч поширеній помилковій думці, звірство не стає геноцидом, якщо воно не перевищує статистичну межу вбитих людей. Швидше, геноцид – це процес зі специфічною динамікою, який виникає внаслідок наміру його виконавців знищити групу. Рафаель Лемкін, польський юрист, ввів термін «геноцид» під час Нюрнберзького процесу. Він почав свій життєвий хрестовий похід, щоб закріпити геноцид у міжнародному праві після того, як виявив, що не існувало відповідних законів для переслідування османських підбурювачів убивства вірмен під час Першої світової війни. Лемкін також класифікував Голодомор, який убив мільйони людей у совєтській Україні з 1932 по 1933 рр. як «совєтський геноцид в Україні»; багато вчених стверджують, що Йосіф Сталін спровокував голод, щоб придушити українські повстання проти совєтської колективізації та насильницьку русифікацію України.
Лемкін назвав геноцид «злочином злочинів», оскільки він атакує найважливіше право групи: право на існування. Це найменування витримало випробування часом і було закріплено в міжнародному праві. Підштовхнувши жахами нацистського Голокосту та викриттям Нюрнберзького процесу, правове визначення геноциду ООН, а також мандат щодо запобігання геноциду та покарання за нього набули чинності в 1951 році. Згідно з Конвенцією ООН, геноцид визначається як «будь-яка з наступних дій, вчинена з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову або релігійну групу: вбивство членів групи; заподіяння тяжких тілесних або психічних ушкоджень учасникам групи; навмисне створення для групи життєвих умов, розрахованих на її повне або часткове фізичне знищення; застосування заходів, спрямованих на запобігання народжуваності в групі; і примусове переведення дітей з групи в іншу групу». Жодна країна чи організація ніколи не оскаржувала це юридичне визначення чи зобов’язання міжнародної спільноти припинити геноцид.
Науковці та практики пропонують два критерії відокремлювати геноцид від інших, однаково засуджених, форм звірств. Геноцид спрямований на всі верстви населення — чоловіків, жінок і дітей — у процесі, який вимагає системної координації та готовності з боку злочинців завдавати собі незручностей у досягненні своїх огидних цілей, наприклад, гонитви за жертвами. По-друге, геноцид має на меті знищити групу, а не просто жорстоко придушити або побити її. Геноцид не досягається лише бійнею. Убивство, як уточнює визначення геноциду ООН, є лише одним із способів, за допомогою якого злочинці намагаються знищити групу. Інші дії, включаючи зґвалтування, депортацію та спроби знищити мову та культуру групи, також можуть свідчити про геноцид. У цьому світлі поведінка Росії в Україні має всі ознаки кампанії геноциду, спрямованої на викорінення української національної ідентичності.
ГЕНОЦИД В УКРАЇНІ
Роками російські лідери заперечували дійсність української національної ідентичності та говорили про знищення української нації, що саме по собі свідчить про навмисний намір вчинити геноцид. Відколи вторгнення почалося в лютому, докази того, що Росія має геноцидні наміри, почали рости як гриби. Кремль не просто хоче завоювати Україну; хоче знищити українство. Звичайно, геноцид є напруженим терміном, що нагадує про систематичну точність Голокосту та загальносуспільну бійню в Руанді. Події в Україні поки не схожі на ті минулі жахи, але це не робить їх опис як геноцид неточним.
Геноциди відбуваються з різних причин, часто викликаних етнічними та релігійними мотивами. Випадок України інший; Путін та інші російські лідери зосереджені на загрозі, що становить українська національна ідентичність, принаймні з 2014 року, коли продемократичні протести повалили проросійський уряд у Києві та прискорили російське вторгнення. Ці події прискорили незворотні трансформації того, що означало бути українцем, поєднавши уявлення про традиційну українську спадщину з цінностями свободи, самоорганізації, зростаючого плюралізму та мультикультуралізму — цінностями, що суперечать дедалі більш автократичній Росії. Спроба Москви знищити українську ідентичність не лише заперечує Україну в її суверенній нації, але й натякає на її власну крихку незахищеність і небажання співіснувати з такою національною групою по сусідству.
Поведінка Росії в Україні має всі ознаки геноциду.
Російські збройні сили в Україні проводили страти мирних жителів, катували та ґвалтували, навмисно бомбили житлові комплекси. Ці акти спрямовані проти українців різної статі, віку та соціальної демографії, виходячи далеко за межі поодиноких випадків божевілля на полі бою. Російські військові також вбивали та калічили дітей, дозволяючи насильство проти тих, хто становить незначну військову загрозу. Наприклад, під час сумнозвісного березневого вибуху театру в місті Маріуполь загинуло близько 600 людей, у тому числі багато дітей, і ще сотні отримали поранення. Росія розбомбила будівлю, незважаючи на те, що це було відоме цивільне укриття, ззовні було написано великими літерами, видимими з неба, «Діти». Тільки в місті Буча місцева влада стверджує, що російські війська вбили 31 дитину віком до 18 років.
У багатьох інших аспектах російські дії відповідають різним критеріям визначення геноциду ООН. Звіти про зґвалтування дорослих і дітей вказують на спроби Росії знищити здатність українців народжувати майбутні покоління. Іншим попереджувальним сигналом є те, що Росія неодноразово перешкоджала цивільним особам залишити об’єкти ураження та блокувала евакуацію, що здійснюється за міжнародним посередництвом, що свідчить про те, що російські сили не просто задоволені захопленням землі та грабуванням міст. Так звана “Ісламська держава” переслідувала єзидів на горі Синджар в Іраку в 2014 році під час геноциду, спрямованого проти цієї меншини. Подібним чином дії Росії свідчать про те, що насильство вмотивовано бажанням знищити неприємне населення, а особливо знищити тих, кого вони не можуть «деукраїнізувати». У квітні російське державне ЗМІ РІА Новості чітко визначило цю геноцидну мету, заявивши, що «денацифікація неминуче включатиме деукраїнізацію», що прагнення України до незалежності приховують справжній «нацизм» країни та що «українізм є штучний антиросійський конструкт», який необхідно ліквідувати.
Російські війська утримували цивільних осіб, які втікали, у так званих фільтраційних таборах (термін, що нагадує совєтські табори, створені під час і після Другої світової війни для перевірки солдатів і цивільних осіб на їхню лояльність до держави), призначених для відсіювання тих, кого не можна примусово русифікувати, тобто тих, хто не сприйматиме пропагандистські заяви Кремля про те, що українська національна ідентичність є штучною конструкцією. У звітах правозахисних організацій, Державного департаменту США та численних ЗМІ стверджується, що російська влада маркує на смерть, зникнення або тортури тих ув’язнених, яких вважають непоправними українцями.
Для досягнення своїх деструктивних цілей геноциди вимагають надзвичайно високого ступеня координації. Відомо, що плеяда адміністративних бюрократій здійснила Голокост. Сотні тисяч російських солдатів і цивільних зараз працюють над ліквідацією тих, кого Кремль вважає непіддатливими русифікації. За словами офіційних осіб США, Кремль підготував плани щодо фільтраційних таборів до повномасштабного вторгнення наприкінці лютого, пропонуючи додаткові докази навмисного та систематичного характеру кампанії «деукраїнізації», що Росія сама назвала. Після вторгнення російські чиновники взялися за демонтаж української системи освіти, стирання української мови, знищення української історії на окупованих територіях і легалізацію усиновлення українських дітей, які стали жертвами торгівлі людьми, депортованих до Росії. Примусова депортація Росією приблизно 1,9 мільйона українців — причому самі російські чиновники підтверджують, що 307 423 українських дітей були швидко відшукані для усиновлення російськими батьками — відповідає ще одному чіткому критерію геноциду.
Бажання Москви знищити українців як національну групу допомагає пояснити незрозумілу поведінку її сил. Коли в червні Маріуполь охопили спалахи холери, російська окупаційна влада віддала перевагу внесенню незначних змін до дорожніх знаків українською мовою, а не доставці людям гуманітарної допомоги мирним жителям, яких вони нібито рятували від «фашистського» українського режиму. Як зазначив Марк Гертлінг, генерал армії США у відставці, у червні після того, як російські ракети влучили в дитячий садок і житловий будинок у Києві, «це не має сенсу». Але такі акти необдуманого насильства дійсно мають жахливий сенс, якщо їх розуміти як частину кампанії геноциду.
Як і в інших випадках геноциду, велика кількість простих росіян бере участь у кампанії своєї країни. До відповідальних належать не лише люди, які здійснюють вбивства (переважно солдати). Також є організатори геноциду: російські бюрократи, чиновники, що служать в адміністрації окупованих територій, військові вербувальники, планувальники та радники, а також консульські службовці та люди, які працюють у службах у справах дітей, які сприяють депортаціям. Автори геноциду варіюються від президента Росії Владіміра Путіна на самому верху до польових командувачів, які підписували директиви геноциду на полі бою. Геноцид був організований вищими релігійними лідерами російської православної церкви, які благословили війну, і коментаторами в державних ЗМІ, які дегуманізують українців і регулярно закликають до їх винищення. Жоден геноцид не відбувається без спостерігачів, які можуть не схвалювати дії російського уряду, але мало роблять, щоб їх зупинити.
Геноцид вимагає від кривдників розглядати своїх жертв як не людей. Повідомлення російських ЗМІ та дописи в соціальних мережах рясніють виправданнями насильства проти українців, що вже не розглядається як страшна ціна війни, але як щось бажане. Дмітрій Рогозін, колишній глава російського космічного агентства, продемонстрував цю тенденцію, коли в червні в Twitter і Telegram вимагав від Росії «покінчити» з українцями, описуючи їх як «екзистенціальну загрозу для російського народу, російської історії, російської мови». Він продовжив: «Давайте покінчимо з цим. Раз і назавжди. Для наших онуків».
ЖОРСТОКІ НАМІРИ
Усі ознаки вказують на скоординовану, систематичну спробу знищити українську національну ідентичність. Зі збільшенням доказів геноциду в Україні зростає правовий і моральний тиск, щоб його зупинити. Конвенція ООН про геноцид, ратифікована 152 країнами, передбачає як запобігання геноциду, так і покарання за нього. Геноцид також дестабілізує ситуацію, як визнають багато хто у Вашингтоні. У 2011 році президент США Барак Обама назвав запобігання геноциду «основним інтересом національної безпеки», а в 2018 році Конгрес визнав, що геноцид та інші подібні злочини «загрожують національній і міжнародній безпеці».
Окрім визнання наслідків геноциду для безпеки, Білий дім також більш охоче описував насильство проти певних груп у суворих термінах. Президента США Джо Байдена похвалили за те, що він назвав геноцидом звірства, що тривають у Китаї (проти уйгурів), М’янмі (проти рохінджа) та Україні. Ця риторична чіткість стає характерним компонентом його зовнішньополітичної платформи, але вона також має кілька наслідків для реакції США на геноцид Росії проти українців.
Геноциди закінчуються, так чи інакше, лише повною перемогою. Спустошливі кампанії в південно-західній Африці з 1904 по 1907 роки німецьких військових сил проти народів гереро та нама та Сталіна проти українців у Совєтському Союзі були настільки успішними в розгромі намічених цілей, що вони в основному уникли міжнародної уваги в той час. В інших випадках жертви успішно відбивалися. Військова перемога Руандійського патріотичного фронту в громадянській війні в Руанді поклала край геноциду в країні 1994 року. Рішучі зовнішні втручання також поклали кінець геноциду, від поразки Гітлера у Другій світовій війні до повалення В’єтнамом жорстокої диктатури червоних кхмерів у Камбоджі в 1979 році.
Політики в Сполучених Штатах, на Заході та за їх межами повинні зіткнутися з суворою реальністю справжніх намірів Кремля. Факт геноциду в Україні принципово змінює наявні варіанти політики. Типові дипломатичні стратегії, припинення вогню та переговори щодо території не зупиняють геноцидні війни. Захід засвоїв цей урок у протистоянні гітлерівській агресії та звірствам і повинен згадати його знову.
НАЗИВАТИ РЕЧІ ІМЕНАМИ
Захід може уникнути спіралі ескалації — наприклад, із розгортанням військ НАТО в Україні та потенційним використанням ядерної зброї — і водночас допоможе Україні зупинити геноцид. Західні уряди повинні ставитися до російських переговорів щодо припинення вогню з особливим скептицизмом, оскільки кожен додатковий час дозволяє російським військам консолідувати свій контроль на окупованих територіях і розгорнути нещадну кампанію русифікації. Кремлю не можна присоромити зупинку, але послідовні та скоординовані повідомлення щодо російського геноцидного неоколоніалізму можуть відбити бажання в африканських, азіатських і близькосхідних урядів від прямої співпраці з Росією.
Звичайна політика щодо захисту цивільного населення досягне лише обмеженого успіху в контексті геноциду. Багато українських жінок і дітей повертаються в Україну, оскільки країни ЄС скорочують послуги для біженців; вони додають до резерву цивільних осіб, вразливих для нападу. Західні уряди повинні допомогти Україні з ініціативами по боротьбі з торгівлею дітьми, наприклад, фінансуючи та забезпечуючи навчання для українських превентивних служб, щоб працювати над припиненням російських депортацій. І вони повинні вжити відповідних заходів стримування, таких як нова хвиля санкцій Об’єднаного Королівства проти Росії за «варварське поводження з дітьми».
Урядам також слід звернути увагу на мережі людей, які підбурюють до геноциду, спираючись на такі зусилля, як нещодавні санкції Об’єднаного Королівства проти російських «виконавців і сприяльників», які розширили коло тих, хто став мішенню, за межі лише вбивць. Міжнародні суди повинні переслідувати осіб, причетних до геноциду, при цьому національні суди мають універсальну юрисдикцію для судового переслідування осіб за серйозні міжнародні злочини. Винні мають бути притягнуті до відповідальності, навіть якщо їх судитимуть заочно. Російські дезертири, які погодяться свідчити на таких слуханнях, мають отримати гарантії, що їх не видадуть до Росії. Так само уряди повинні намагатися стримувати тих, хто підтримує Путіна. Блокування іноземних інвестицій російських бізнесменів, запровадження санкцій і заморожування активів окремих осіб мають налаштувати впливових діячів один проти одного, розколоти олігархічні кола, які мають значний вплив і владу в Росії. Західні уряди повинні чітко пояснити у своїх повідомленнях, що Путін руйнує російську економіку, що має руйнівні наслідки для багатьох олігархів.
Західні візові заборони повинні сповістити організаторів геноциду низького рівня, бюрократів і чиновників, що їхні дії усувають можливість подорожей і можливостей міжнародної освіти для них самих та їхніх сімей. Створення спільної консультативної групи Великої Британії, ЄС і США з питань злочинів, пов’язаних із жорстокими злочинами, для допомоги в судовому переслідуванні винних у злочинах, скоєних під час російського вторгнення, стало похвальним кроком. Група повинна отримати більш широку підтримку серед сотень підписантів Конвенції ООН про геноцид. Окрім цих заходів, західні уряди можуть допомогти росіянам, які активно протистоять війні в Україні — і більше не хочуть залишатися сторонніми спостерігачами — підтримуючи їх у зусиллях організувати децентралізовані протести, які важко придушити, надаючи їм захищене комунікаційне обладнання та допомагаючи місцевим врятувати депортованих українців. Глобальні адвокаційні кампанії для російських політв’язнів можуть допомогти захистити їх під час ув’язнення.
ПОДВОЙТЕ ЦЕ І ВИКОНАЙТЕ РОБОТУ
Зрештою, коли геноцид досягая певного рівня, його можна зупинити лише силою. Військова допомога Заходу Україні має вирішальне значення для припинення кривавої, ненависної кампанії Путіна. Військовий успіх України залежить від швидкого отримання більшої кількості важкої зброї. Захід повинен докласти безпрецедентних зусиль, щоб перетворити українську армію на силу натовського калібру за її оснащенням і можливостями технічного обслуговування, матеріально-технічного забезпечення та навчання навіть тоді, коли українська армія веде війну.
Політики справедливо зауважили б, що це величезні завдання. Але не можна дозволити Росії продовжувати шлях геноциду в Україні. Якщо уряди дозволять Росії вчинити «злочин злочинів», вони ризикують розв’язати ланцюгову реакцію, під час якої Росія отримає сміливість продовжувати наполягати на своєму імперському плані, а її автократичний партнер Китай може пограти м’язами в гонитві за своїми власними територіальними амбіціями — це величезна ціна для цивільного життя та загроза глобальному порядку. Президент США Річард Ніксон пам’ятно гавкнув: «Подвойте це» і «виконайте роботу» у відповідь на військові запити Ізраїлю під час війни Судного дня в 1973 році. Цей дух рішучості та бажання спорядити союзника, що опинився під загрозою, буде необхідним, щоб зупинити жахливе знищення та спробу стерти націю, щоб зупинити геноцид, що триває.
