Настоятель храму та релігійна громада села Мстишин Луцького району допомагають ЗСУ не лише молитвою, а й автозапчастинами. Після Другої світової війни люди відбудували свою святиню, а під час нинішньої війни – волонтерять.
Про це йдеться у сюжеті ТРК «Аверс».
Своєю церквою у Мстишині особливо пишаються. Збудувати храм місцевим вдалося за п’ять років. Будували власними силами: і свої кошти збирали, і меценатів шукали. Побудувати церкву вирішили на місці колишньої дерев’яної, яку німці спалили під час Другої світової війни.
«Коли німці наступали – на дзвіниці була відчинена віконниця. І під час вітру вона відчинялася та зачинялася. А вони подумали, що там хтось є, і зразу снарядом розбили. Знищили повністю», – розповідає страроста храму Богдан Пламетюк.
Із вогню люди взялися рятувати ікони та іконостас. Нині він зберігається у музеї. Люди вирішили, що настав час відродити свою святиню після того, як Україна здобула незалежність.
Під час нинішньої війни релігійна громада і настоятель храму не лише моляться за українську перемогу, а й допомагають Збройним силам. Спочатку збирали продукти, а тепер відправляють запчастини до автомобілів.
«Спершу ми зібрали багато продуктів, але вони не знадобилися, військові були забезпечені. Тому ми завезли їх в Бровари. Зараз купуємо запчастини і жертвуємо їм запчастинами. Тепер просили в мене фари, карбюратори, будемо купувати», – розповідає настоятель Свято-Миколаївського храму ПЦУ села Мстишин Олександр Литвяк.
Щоправда, зізнається священник, стає гірко на душі, коли водії автобусів з кожним разом правлять все більшу і більшу суму за посилку для військових.
«У перший день ця передача була у великому ящику, в якому було на тисяч вісім запчастин. Я його поставив водієві в автобус, і він мене спитав, кому це. Кажу: «Військовим. Скільки з мене?» Він відповів: «Безплатно». Вже через тиждень їхав інший водій, і ця передача коштувала 40 гривень, хоч і менша коробка. Ще через тиждень – 60 гривень. Якщо водії везуть 20-30 пасажирів, той кілограм ролі не відіграв би ніякої, ну, але…» – каже він.
Отець Олександр зауважує: в самому храмі після повномасштабної війни вірян побільшало. Моляться не лише за мир, а й за перемогу.
«Молимося за те, щоб ворога було переможено. Або – як ми кажемо: «Щоб настав мир». Він не може настати, коли до тебе в хату прийшли відбирати твоє, особисте. Треба спершу перемогти, а тоді молитися за мир», – переконаний священник.
