Кожну ракету, кожен бомбардувальник, кожну артилерійську систему, які сіють смерть на голови українців, хтось сконструював, опрацював, виготовив. І цей факт ставить питання: якою є духовна відповідальність вченого, конструктора, винахідника за плоди їхньої праці, коли ці плоди служать тоталітарному режиму, коли вони посилюють збройний потенціал для тиранії?
Про це говорив предстоятель Православної Церкви України митрополит Епіфаній у своєму виступі перед представниками академічної спільноти КПІ.
“Наша сьогоднішня зустріч розпочалася з молитви. Це – нагадування всім нам про важливість духовної складової людського буття, про те, що воно не обмежується лише реаліями цього світу чи лише строком земного життя.
З особливими почуттями для мене ця молитва звучала тут, в славетній Київській Політехніці. Адже окрім безпосереднього звернення до Бога про захист, про допомогу, про успіх у праці та боротьбі, про здоров’я та благополуччя живих, про упокоєння душ і вічний спокій для померлих, – ця молитва для мене є нагадуванням і свідченням про моральну відповідальність людини.
Багато з вас добре пам’ятають ті порівняно недавні часи, коли панував державний атеїзм і наука та релігія штучно протиставлялися одне одному. Та й зараз у світі такі погляди мають значне поширення. Одним з явних наслідків такого протиставлення є уневажнення, своєрідне «винесення за дужки» морального виміру праці вченого, дослідника, конструктора. Є потреба, є наукове та технічне завдання щось дослідити, розвинути, сконструювати, і ця потреба ніби сама стає виправданням для здійснення праці. В такій картині світу моральна складова знецінюється, сприймається як другорядна і мало важлива.
Але російська агресія проти України, щоденні страждання нашого народу від наслідків війни знову ставить у повний зріст питання моральної відповідальності. Кожну ракету, кожен бомбардувальник, кожну артилерійську систему, які сіють смерть на голови українців, хтось сконструював, опрацював, виготовив. І цей факт ставить питання: якою є духовна відповідальність вченого, конструктора, винахідника за плоди їхньої праці, коли ці плоди служать тоталітарному режиму, коли вони посилюють збройний потенціал для тиранії?
Безперечно, що нікому з людей не дано всеосяжно передбачити наслідки кожної власної дії. Однак у нашій владі є щонайменше дві речі: зберігати, плекати, розвивати внутрішнє моральне мірило власних дій та просити Бога, щоби наслідки зробленого нами ніколи не були обернені до зла.
Сьогодні ми вшановуємо родину Київської Політехніки, молимося за живих і за померлих, особливо складаючи вдячність воїнам-захисникам. І це також нагадує нам про глибокий, нерозривний зв’язок духовного і матеріального. Науковий та технічний прогрес дає в руки наших захисників кращу зброю для боротьби з агресором. Водночас сам досвід підказує очевидну істину – ані кількість, ані якість та потужність зброї чи інших матеріальних засобів не здатні замінити незламності духу народу та внутрішньої мотивації воїнів до боротьби за правду і за волю, за рідний дім та за майбутнє нових поколінь.
Цей приклад наочно свідчить, як важливо розуміти, відчувати і втілювати в житті цілісність, гармонійність. Цілісність духовного і матеріального, морального і технологічного. Сама лише потужна і сучасна зброя чи тільки незламність духу поодинці не здатні самі собою привести до перемоги. До успіху в боротьбі веде лише єднання цих факторів.
Тому таким вагомим, на моє глибоке переконання, є духовний, моральний, виховний чинник життя та розвитку вашого Університету. Хоча він є науковим та навчальним закладом технічного спрямування, а не суто гуманітарним чи тим більше богословським, однак без духовної складової місія навіть технічного Університету не може довершуватися справжнім успіхом.
Зв’язки Київської Політехніки з нашою Помісною Православною Церквою України, видимим знаком чого є університетський храм святителя Миколая, де ми сьогодні молилися, наші зустрічі, втілення в життя різноманітних програм співпраці – на моє переконання все це є вагомим внеском у розбудову саме такого – цілісного, об’ємного підходу до наукової праці, до навчального та виховного процесу. Я вдячний особисто Вам, Михайло Захарович, як ректору, і вдячний колективу, який Ви очолюєте, за розуміння важливості такого зв’язку та нашої співпраці.
Імена видатних студентів та науковців Київської Політехніки минулих часів – це не лише нагадування про її минуле, але і спонукання і натхнення для майбутнього. Вірю і бажаю, щоби серед нинішнього та наступних поколінь вашої університетської родини були ті, хто прославить її на світовому рівні досягненнями не менше, ніж видатні попередники. Адже окрім перемоги, яка неодмінно буде за Україною, перед усіма нами стоять і завдання подальшого відновлення та розбудови Батьківщини. Успішність втілення в життя цього завдання буде залежати також значною мірою від розвитку науки, від посилення нашої обороноздатності та технічного й технологічного прогресу. Потенціал Київської Політехніки, як провідного наукового і навчального осередку України для цього є неоціненним!
Тож від серця хочу побажати усім вам успіхів у праці, Божого натхнення і благословення. Дякую за увагу!”
