Є деякі священники, які після повномасштабної війни росії проти України перейшли до ПЦУ, але кажуть, що відчувають себе, як не у своїй тарілці, чи щось подібне. Отець Андрій Дудченко в інтерв’ю для Духовного Фронту України пояснив, як можна ці гострі кути згладити і щоб це все владналось.
«Для цього і потрібно спілкування. І для цього, щоб це все полегшити, спростити таке приєднання, то для цього і ПЦУ запропонувала різні можливості для приєднання парафій і священників. Зрозуміло, що психологічно є таке побоювання, бо знаєте – ми 30 років фактично жили отак в паралельних світах. Я маю на увазі Московський патріархат і Київський патріархат. Ще була Автокефальна Церква – менша чисельно. І за ці 30 років виросло ціле покоління. Є нові, молоді священники, які були народжені вже в часи незалежності, у часи розколу», – каже отець Андрій.
Він додає, що з точки зору УПЦ Московського патріархату є свої певні стереотипи і упередження, з точки зору тих, хто виріс в Київському патріархаті теж є свої стереотипи і упередження.
«І ось такий погляд на інших, як на якесь таке не конкурентне, а певне вороже середовище. Те, що не просто переживається, не просто усвідомити, що це штучні мури, які побудовані, які неправдиві, що насправді, ми не є ворогами і розкол – це ознака не тої чи іншої у нас юрисдикції церковної, а це загальний стан, загальна характеристика нас розділених церков загалом», – підкреслив священник ПЦУ.
Отець Андрій каже, що тим які були в УПЦ МП, так би мовити повезло в тому, що через те що Московський патріархат був визнаний всім світом, то і вони були визнані. Але в розколі винні всі.
«Коли розривають хітона на дві частини чи якусь іншу тканину, то один тягне в один бік – інший в другий бік. Розірвалось. Хто винний? І той тягнув і інший тягнув, ось воно і розірвалось. Ось і тому такі упередження існують, але через взаємне спілкування потихеньку можна їх виправити», – говорить священник.
Він також звернув увагу на різні умови прийняття до ПЦУ, наприклад у ставропігію чи прийняття до владики Олександра чи владики Симеона, які вийшли з Московського патріархату свого часу.
«Це може полегшувати рішення для таких священників і парафій, щоб вони відчували себе більше “як у своїй тарілці”, так би мовити. Але нам потрібно спілкуватись, щоб було взаємопроникнення. Бо знову ж таки, коли всі будуть по своїх клубах, групах, всередині ПЦУ сидіти – це теж не правильно», – підсумував отець Андрій Дудченко.
За його словами, духовенству потрібно більше спілкуватись і мати спільні проєкти, наприклад волонтерські.
