Капелан з Чернівців Назарій Гагалюк з 2018 року їздить на фронт до військових. Там служить літургії, виконує таїнства, говорить з людьми, а також возить гуманітарну допомогу. Суспільне поспілкувалося з ним про те, як війна впливає на віру та духовність.
— Ви капелан 10-ої гірсько-штурмової бригади. Які завдання маєте на фронті?
– Виконую ту ж роботу, що й пересічний священник — проводжу літургії, читаю молитви, благословляю, слухаю розповіді хлопців як священник та співрозмовник.
— Шоста заповідь говорить — не убий — як її осмислити, коли на твою країну нападають?
– У час війни ця заповідь не змінюється. Ми не повинні вбивати, але повинні захищати свої ближніх, Батьківщину та домівки. Війна восьмий рік змушує українців це робити.
Про заповідь не вбивати йдеться тоді, коли хтось іде на чужу територію, робить кривду. Коли ми захищаємось, то це — заповідь любові. Тобто, ми не вбиваємо свідомо чи зі зла, ми захищаємо Батьківщину, своїх рідних.
— Церква говорить про прощення та любов, як реагувати, коли через війну людину наповнює ненависть?
– Церква — це і є слова Божі. Якщо хтось ненавидить свого ближнього, тобто не кається, не хоче позбутись цього почуття, то така людина не є повноцінним християнином.
— А якщо людина ненавидить росіян?
– Ненависть є гріхом. Вона від лукавого, від того, що людина не працює над собою. Ненавидіти росіян — неправильно. Вони люди, мають право на життя, на свою мову, культуру, армію.
Втім, якщо вони прийшли до нас з війною, треба їх навчити. Перш за все, за них варто молитися, щоб усвідомили помилки. Коли росіяни бачать, що українці страждають, гинуть наші чоловіки, жінки, діти, знищують наші міста, і схвалюють таке, то це — низький рівень духовності. Зло, яке нічим пояснити.
Я вважаю, що коли ворог йде на тебе війною, треба цьому протистояти. Він недоброзичливець, котрий не несе мир, а країна, яка зустрічає ворога, має захищатися. У кожного українця має бути любов, щоб захистити свою землю та народ.
Ми, як капелани Збройних Сил, як духовенство, просимо Господа почути наші молитви, щоб українці отримали заспокоєння від такого сусіда.
— Чи має значення на війні віросповідання військового?
– Капелан не втручається у віросповідання воїна. Якщо той захоче, сам підійде до священника, попросить молитви, хрестика чи благословення.
Коли йду зі свяченою водою, запитую, чи можна кропити військових. Якщо хтось не хоче — скажіть. Віра для воїна — це особисте.
— Чому ви стали капеланом?
– Ми з сім’єю вирішили, що я піду служити, щоб підтримати воїнів. Я не служив в Збройних Силах, тому мав відчуття, що недопрацював як чоловік. Тепер відчуваю, що виконав свій обов’язок теж.
— Як часто їздите на фронт зараз?
– Щомісяця. Перебуваю там від 10 до 20 днів, залежно від обставин, що виникають. Якщо воїнам потрібна допомога, вони потребують, щоб капелан поїздив позиціями, побув з ними, то я залишаюсь.
Великодня поїздка до військових. Фото: Суспільне Чернівці
— Чи важливо побратимам поховати солдата, якщо його тіло не можуть вивезти?
– Бували випадки, що військові самі хоронили бійця. На цьому місці вони ставили пам’ятник, чи то з використаних гільз, чи то дерев’яний хрест і підписували, хто там спочиває. Опісля, коли була змога, запрошували капелана, щоб прочитати молитви.
— Ви хоронили військових разом з солдатами?
– Багато разів. Про це прикро говорити. До 2022 року військових переважно відвозили хоронити додому, тепер — часто доводиться хоронити там, де вони вбиті.
Для мене було важко перебувати в морзі, читати там молитву, потім відпроваджувати тіло на цвинтар — це важкі спогади. Втім молитва залишається незмінна.
— Як пробачити ворогу?
— Якщо ти любиш людину, то ти вже повинен пробачити її, хто б вона не була і яка б не була. Якщо людина є ворогом, їй можна пробачити, але треба якось переконатись, що вона цього більше не повторить.
Пробачити ми повинні, бо не будемо жити вічно з гнівом і війною, колись це закінчиться. Але наш сусід для цього має змінитись. Поки невідомо, куди вони далі будуть рухатися з таким настроєм війни.
