Церква хоча і покликана бути сучасною й відповідати на виклики, які ставить сучасне життя, водночас повинна непорушно стояти на камені віри та вченні апостолів/
Таке у своій проповіді сказав сьогодні Педстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній, пише сайт Церкви.
За його словами, святкуючи сьогодні спільну пам’ять апостолів Петра і Павла, які найбільше потрудилися у благовісті Христовому, а завтра продовжуючи святкування прославленням Собору 12 апостолів, ми тим самим підкреслюємо їхню єдність у вірі, в проповіді, в праці для Церкви.
“Сама Церква, як ми всі знаємо, у Символі віри описується чотирма ознаками, серед яких є визначення «Апостольська». Церква називається Апостольською тому, що зберігає і проповідує те саме вчення Євангелія, яке ученики Христові отримали безпосередньо від Господа. Зовнішньо Церква зростає, а її вчення збагачується скарбами богословського пізнання та аскетичних подвигів. Але внутрішньо, сутнісно, Церква лишається тією самою, що і в час служіння апостолів.
Цей зв’язок є і джерелом правдивого богопізнання, і мірилом, зразком, з яким звіряємо християнське життя. Бо апостоли не від себе самих проповідували, навчали не власної філософії, але звіщали тільки те, що пізнали від Сина Божого з волі Отця Небесного, і в чому просвічені були дією Духа Святого, Який зійшов на них. Саме тому, як раніше ми вже згадували, апостол Павло підкреслює, що не може Церква Христова поділитися на послідовників Петра, Павла чи ще когось з апостолів чи ієрархів, але за своєю природою завжди залишається Церквою Єдиною, бо єдиним є її Глава – Господь Ісус Христос.
Тому нікого з апостолів Православна Церква не виділяє, як главу Церкви чи начальника над іншими апостолами, але слідує у цьому питанні вченню Євангелія, самих апостолів та святих отців. Відтак ми розрізняємо Христа, як єдиного і вічного Главу Церкви, і поставлених Ним служителів, апостолів та ієрархів, які разом, хоча і кожен як особистість у свій спосіб, служили і служать Христу і Його Церкві.
Вчення апостолів є не лише джерелом пізнання істин Євангелія, Христового благовістя, яке було записане апостолами під натхненням Духа Святого. Апостольське вчення також є мірилом правильності нашого християнського життя. У посланнях апостольських ми знаходимо багато практичних настанов у вірі та побожному житті, багато відповідей на питання про християнське вчення, а також про те, чого християни мають прагнути, а від чого віддалятися. Отже, коли ми свідчимо, що наша Церква є Апостольською, ми тим самим нагадуємо і собі самим, а також сповіщаємо іншим, що всякий, хто бажає правдиво належати до Церкви, повинен дотримуватися вчення і настанов апостолів. Все, до чого вони закликають – маємо приймати і виконувати, а від чого застерігають і що забороняють – від такого віддалятися.
Саме тому Церква хоча і покликана бути завжди сучасною, тобто відповідати на ті виклики, на ті питання, які ставить перед нею сучасне життя, водночас повинна непорушно стояти на каміні віри та вчення апостолів. В силу цього ніхто, навіть найбільше зібрання церковне, не може запровадити якогось нового вчення, яке суперечить вченню апостолів, або відмінити те, що апостоли ствердили. А коли щось подібне якась частина християн приймає за істину, то вони, у тій мірі, в які відходять від правди, сповіщеної через апостолів, віддаляються і від правдивої віри, резюмував Предстоятель ПЦУ.
