Мародерство, насильницька експропріація майна та інших цінностей у мирного населення під час війни, в російській армії має багаторічну історію.
Поширення цього явища пов’язано, насамперед, з історичними, політичними, економічними та морально-психологічними чинниками, що формувалися протягом всього існування російської держави: від удільних князів Північного Сходу Русі – до сучасної Російської федерації. Хоча мародерство – явище, що притаманне усім арміям світу, саме в Росії воно набуло державного характеру та є одним із основних джерел фінансового забезпечення військового.
Які ж причини масовості цього явища саме в Росії?
Історичні традиції князівських часів. Саме мародерство вояків норманського князя Інгвара (Ігоря) у племені древлян призвело до їх повстання 945 р та вбивства самого Ігоря. Причому нормани не вважали за злочин грабувати власне населення, вважаючи себе «Вовками (Русью), що поїдають овець (slave- рабів)». Досвід норманських дружин було перейнято удільними князями, які вважали грабунки населення справедливою платою воякам за участь у війнах. Якщо князь навіть заключав мир, то це зовсім не означало, що його вояки (дружина) не пограбують місто. Навпаки у 1189 вояки Володимиро–Суздальського князя зі словами «ми їх не цілувати сюди прийшли» пограбували місто, що не чинило опір.
У 1170 новгородці, розбивши суздальців, продавали полонених за два ногати половцям – майже безцінь. У 1191-1192 рр. ушкуйники постійно нападали на Литву та Лівонію, пограбували Дерпт, Однце надаючи значної уваги знищенню саме мирного естонського населення задля скорочення трудових ресурсів цих племен. Звичкою стало повне знищення посівів та рогатої худоби. Тобто бойові дії йшли не за здобич, як тоді було прийнято в Європі, а задля повного знищення ресурсів противника, що ми спостерігаємо і зараз в Україні.
Під час боротьби з монголо-татарами система «випаленої мародерством землі» проявилася під час Стояння на Угрі. Як свідчить російський історик 17 ст Андрій Лизлов у 1480 р. загін московитів на чолі з царем (татарський титул) Уродовлетом Городецький здійснив напад на поселення казанських татар та повністю винищив поселення, продавши жінок у рабство. Дітям за звичаїв відрубали голови та насадили на списи і залишили як стіну вдовж дороги. Ці дії і призвели до відходу татарських загонів, що і було сприйнято московітами, як звільнення від іга Золотої Орди.
Перетворення мародерства на частину військової тактики «освоєння території». Після перемоги 1480 р. така тактика стала використовуватися як проти внутрішнього, так і проти зовнішнього ворогів. Апологетом цієї тактики став Іван IV Лютий (1533-1582). Під час Лівонської війни військо московитів було сформовано з двох частин: татар, на чолі з Шах Алі, та московитів на чолі з Петром Шуйським. Завдання татар полягало у залякуванні населення. Татари грабували та ґвалтували все населення, заради збільшення жаху жарили народжених малюків на спеціальних сковорідках. Групове ґвалтування дівчат та тортури магістра Лівонського ордена 1557 р (йому вирвали очі) були методами залякування. Натомість Петро Шуйський вимагав гроші за безпеку від поважних громадян, обіцяючи їм захист від татар. В 1558 р. в Дерпті лише в одного купця за безпеку було стягнуто 80 тис. срібних марок, що дуже нагадує сучасні дії росіян у Запорізькій області.
У XVII-XVIII ст.ст. зростання практики мародерства було викликане військовими реформами в Московському царстві (з 1721 р. – імперії). Система помісного війська, що воювало за землю (вотчину) та грабувало власне населення за традицією «кормління» (тобто все що збирається зверх податків з населення йшло на «кормління» воєводи), замінилося регулярними військами з державною платнею та хабарами за просування по службовій драбині. За часів Петра І відомі випадки, коли урядовці та військові роками не отримували зарплату та жили за рахунок «кормління» та хабарів. У 1720 р. в Архангельську служиві люди скаржилися, що не отримали зарплатню ще за 1717 р. І це при тому, що частину платні службовці повинні віддавати на «державні потреби» незалежно від їх виплати. Тому у 1726 р. Катерина 1, усвідомивши, що не в змозі виплатити зарплату «государевим людям» узаконила хабарі та мародерство на місцях. Тобто мародерство стає частиною фінансової політики Російської імперії.
До масових грабунків вояків також спонукав низький рівень виживання під час війни. Під час Прутського походу 1710 р. загинуло в боях 4800 солдат, однак не повернулося додому 22000 з 50000. Під час війни з Туреччиною 1806-1812 рр. з 10 млн. руб., виданих на розгортання шпиталів, дев’ять млн. розкрали урядовці. Смертність від поранень складала понад 60%. Тому російські вояки намагалися прожити кожен день як останній, вважаючи, що все рівно загинуть у війні. Так, англійський мандрівник Флетчер ще у XVI ст. відзначив «багато загадкових вбивств росіянами без поважних причин». Це підтверджується справою 1667 р в Швеції помічника російського консула Котошихіна, який вбив свого шведського керівника за зауваження. В 1711 в Тулоні російський курсант Сунбулов через брак грошей, які не висилала йому Росія, зайнявся мародерством та вбив місцевого жителя без поважних причин. Саме ці приклади повинні додати усвідомлення аналізу поведінці росіян в Бучі та інших містах Київщини 2022 р.
Подібна філософія вояків не змінилася і у ХХ ст. Совєтська військова система офіційно забороняла грабунок населення. Однак, існувала постанова совєтського уряду про дозвіл висилати трофеї або поштові перекази з окупованої Європи та Німеччини з січня 1945 р.
Лише до музеїв СССР надійшло з Німеччини 1,2 млн музейних експонатів, включаючи 550 000 витворів мистецтва. Рядові совєтські вояки продавали в Москві картини Тиціана та Рембрандта за 20000-30000 руб. Лише на дачі в Рубльово маршала Г. Жукова знайшли привезені з Німеччини 270 шкір норки, 1100 м. тканин, 10 антикварних мисливських рушниць, 44 гобелени, сім контейнерів з золотим та срібним посудом та багато іншого. Його помічник генерал І. Сєров та вище керівництво НКГБ відправило собі додому собі 51 вагон з награбованим. На потреби совєтської армії з Угорщини було вивезено 80 % свиней та 700 тис. коней.
У ЦАР та Лівії в 2020 році спостерігалися випадки вбивств цивільних (спалення живцем або відрубування голів), ґвалтування жінок та грабунки домівок пересічних громадян.
Мародерство та тактика випаленої землі не є винаходом російської армії ХХ ст. Це послідовна та найбільш ефективна частина російської військової доктрини, що формувалася ще з ХІІ ст. та майже не зазнала докорінних змін.