Всевишній, наш Творець, є святим за природою, і ми, коли єднаємося з Ним через віру, через молитву, через таїнства – отримуємо від Нього освячення. Ми, за словом Писання, сповнюємося Духа Святого так, як Ним наповнюється храм, і тому не завдяки своїй власній силі чи здатності, але завдяки милості до нас Господа теж стаємо святими.
Про це йдеться в проповіді предстоятеля Православної Церкви України митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
Прославляючи святих ми згадуємо їхнє життя, згадуємо подвиги віри, подвиги аскетизму, молитви, подвиги сповідництва і мучеництва, згадуємо добрі діла, які вони чинили, їхнє милосердя до ближніх – і через все це ми надихаємося жити так, як жили вони. Адже саме в цьому є головний сенс шанування святих. Бо коли ми їх прославляємо тут, на землі, то хіба можемо додати їм більшої слави, ніж вони вже мають від Бога, перебуваючи душами у блаженстві біля Його престолу? Не можемо їм дати більше слави, ніж вінці небесні, які вони вже мають.
Тому сенс прославлення і шанування святих полягає головним чином в тому, щоби спонукати нас самих брати з них приклад, надихатися їхніми подвигами, не впадати у відчай перед труднощами, не втрачати надію на Бога навіть у найважчих обставинах. І тоді ми зможемо, так само як і прославлені святі, вийти переможцями з духовної боротьби, можемо подолати невидимого змія-спокусника, сатану.
Всі вони – не ангели, не безплотні духи, але люди, такі самі як ми з вами. Вони, як і ми, жили у світі, в якому до певного часу зло має силу. Вони зазнавали страждань, терпіли муки, їх спокушав диявол. Однак все це вони з допомогою Божою перемогли, і цим надихають нас вірити, що і ми можемо перемогти.
Якщо подвиг життя саме того святого чи святої, на честь яких ми названі, для нас з об’єктивних причин може бути недосяжним, то все одно, серед сонму угодників Божих ми обов’язково можемо знайти тих, хто мав ті самі життєві обставини, що і ми, але переміг спокуси, явив незламну віру, стяжав благодать Святого Духа – і тому в особливий спосіб може надихати нас також йти шляхом святості.
Ми бачимо серед святих і юних за віком, як Варвара, і похилих днями, як Симеон Богоприїмець. Ми бачимо матерів, як свята Софія, бачимо батьків, як священик Захарія, від якого народився пророк і предтеча Іоан. Бачимо переможних воїнів, як Юрій, бачимо володарів та правителів, як наш великий князь Володимир, бачимо вчених мужів і проповідників, як митрополит наш Петро Могила. Ми бачимо великих грішників, як розпусниця Марія з Олександрії, яка через покаяння і подвиг стала великою святою.
У всякому віці, званні, у всяких зовнішніх життєвих обставинах ми можемо знайти серед святих приклад того, як зберігати і примножувати віру. Тож дякуємо Господу, що маємо святих, як наших молитовників та заступників, бо вони не лише в час земного життя звершували подвиги і спогадами про це ми можемо надихатися. Вони, як живі у Бога, Його ближні та друзі, нині, в час теперішній, мають піклування про вірних, допомагають тим, хто до них звертається. Через них Господь звершує чудеса і тим самим зміцнює нас у вірі.
