Коли Папа Римський відмовляється від спроб розрізняти добро і зло, його важко зрозуміти. І не лише тому, що непросто згадати, коли б це зло поставало так неприкрито, цинічно і навіть пишалося тим, що воно є зло.
Про це пише релігієзнавець Віктор Єленський.
“Церква – це про спасіння, про життя і смерть, про добро і зло і про здатність їхнього розрізнення. Ми не чекаємо від Церкви аналізу безпекової ситуації в Європі чи геополітичних прозрінь. Але коли Папа відмовляється від спроб розрізняти добро і зло, його важко зрозуміти. І не лише тому, що непросто згадати, коли б це зло поставало так неприкрито, цинічно і навіть пишалося тим, що воно є зло. Але тому, що таке розрізнення – це серцевина місії Церкви. Папа співчуває жертвам зла, але не наважується на кроки, здатні це зло зупинити”, – наголошує експерт.
За його словами, все це може пояснити, але не виправдати відмову від морального лідерства з боку людини, на чиє слово у час глибокої світової кризи чекає щонайменше мільярд землян.
“Церковна дипломатія по-справжньому працює тоді, коли виходить з кулуарів на площі і звертається до мільйонів. Це доведено Папою Іваном Павлом ІІ, який замість улеслювати Герека, Брежнєва чи Кадара, засудив з трибуни ООН – попри застереження досвідчених куріалів – політику комуністичних режимів, звернувся навпрост до поляків, литовців, українців, угорців і був почутий… Грати з направду екзистенційним злом у піддавки, намагатися побачити у ньому відблиск надії – завчасно програшна справа. І для Церкви, і для світу”, – підсумовує Віктор Єленський.
