Вісім років тому РПЦ не відібрала в УПЦ МП кримські єпархії, але зараз це зробила. Крім того, синод РПЦ фактично заборонив зміни до статуту УПЦ, прийняті собором УПЦ 27 травня, та висловив підтримку тим діячам УПЦ, які хочуть зберегти єдність із РПЦ. Тому зараз УПЦ опинилася на роздоріжжі.
Церковний резерв Путіна
Росія веде повномасштабну війну проти України вже четвертий місяць. Але тільки зараз у Кремлі визначились, як воювати на церковному фронті.
У перші дні путінської “спецоперації” навіть і питання таке не стояло. Коли колони російських військ з різних боків підступили до Києва, московський патріарх Кирило, як і Путін, був упевнений у швидкій перемозі. І він не сумнівався, що його влада над УПЦ МП як українською філією РПЦ зміцниться.
Але очікування на перемогу затяглося. У квітні російські війська втекли з-під Києва і основні бойові дії розгорнулися на сході України. У Кіріла не було жодного плану “Б” на цей випадок. Принаймні, за перші три місяці великої війни синод РПЦ взагалі не ухвалив жодних рішень щодо українського питання, окрім як “посилити молитву за якнайшвидше відновлення миру” в Україні.
Зі свого боку, УПЦ та її предстоятель Онуфрій тривалий час займали відверто вичікувальну позицію. Онуфрія, як і всю його церкву, розривали протилежні почуття: боязнь розривати стосунки з РПЦ і боязнь негативної реакції пастви у вигляді переходу церковних парафій з УПЦ МП до ПЦУ.
12 травня Онуфрій зібрав синод УПЦ, на якому головний акцент було зроблено на протидії ПЦУ. А ось проти Кирила та РПЦ, які благословляють російських загарбників, синод УПЦ не сказав жодного слова. У рішенні синоду було сказано лише про намір скликати “зібрання за участі єпископів, священиків, монахів та мирян для обговорення проблем церковного життя, що виникли внаслідок війни і які нас всіх турбують”. При цьому синод наголосив, що “ми повинні зробити все, щоб дискусія з того чи іншого питання не вивела нас із канонічного поля і не спричинила нові розділення в Церкві”.
27 травня відповідно до цього рішення синоду відбувся собор УПЦ. Він, за повідомленням УПЦ, прийняв доповнення та зміни до статуту про управління УПЦ, що свідчать про повну самостійність та незалежність УПЦ. Слово “автокефалія” старанно уникалося. Водночас собор висунув своїм конкурентам з ПЦУ три завідомо неприйнятні вимоги, які фактично унеможливлювали діалог УПЦ та ПЦУ.
Перша реакція РПЦ на собор у Києві була доброзичливою. 29 травня Кирило в Москві заявив: “Ми з розумінням ставимося до того, що Блаженніший Митрополит Онуфрій і єпископат повинні максимально мудро діяти сьогодні, щоб не ускладнювати життя свого віруючого народу”. Того ж дня синод РПЦ висловив “всемірну підтримку та розуміння архіпастирам, пастирям, ченцям і мирянам УПЦ, що зазнає безпрецедентного тиску”. Це дало підставу для підозр, що Кирило та Онуфрій розіграли виставу.
Але незабаром з’ясувалося, що Кремль має інші плани. Путін зараз збирає всі резерви для того, щоби прорвати українську оборону. І він хоче максимально використати для цього УПЦ МП як структуру, яка підпорядковується РПЦ. А Кирило радий за це взятися — обсяг його завдань зріс і його статус у системі путінського режиму зміцнився.
“Тонкі натяки” від Путіна та Кіріла
9 червня, лише через дев’ять днів після попереднього засідання 29 травня, синод РПЦ знову зібрався, і знову з українського питання. Цього разу йшлося вже не про підтримку УПЦ та Онуфрія, а про їхнє упокорення, щоб вони не сміли сваволити. І хоча прямих погроз на їхню адресу не прозвучало, синод РПЦ ухвалив два рішення, які є дуже промовистими “тонкими натяками”.
По-перше, синод фактично заборонив зміни до статуту УПЦ, прийняті собором УПЦ 27 травня, та пригрозив розколом усередині УПЦ. “Нагадати, що рішення про зміну статусу УПЦ може бути прийняте лише в рамках канонічної процедури, що включає постанову Помісного Собору РПЦ. Наголосити, що самочинні дії щодо зміни статусу УПЦ можуть призвести до появи нового розколу всередині неї”, — йдеться у постанові синоду РПЦ. Отже, юридично, як і раніше, діє стара редакція статуту УПЦ, а щоб набули чинності зміни, прийняті собором УПЦ 27 травня, необхідне їхнє схвалення собором РПЦ. Коли його буде скликано — невідомо, але в жодному разі дуже сумнівно, щоб він дав згоду на автокефалію УПЦ.
Таким чином, надія Онуфрія та УПЦ на те, що Кіріл та РПЦ дадуть їм “фіктивне розлучення”, не виправдалася. Навпаки, зараз за саму цю спробу їх каратимуть розколом.
Синод РПЦ у своєму рішенні висловив підтримку всім архієреям, священнослужителям, ченцям та мирянам УПЦ, які дотримуються порядку, визначеного грамотою московського патріарха від 27 жовтня 1990 року та канонічної норми поминання за богослужіннями московського патріарха. Тобто синод РПЦ підтримує не всю УПЦ, а лише її частину, яка зберігає публічну лояльність РПЦ та Кірілу.
А якщо решта УПЦ разом з Онуфрієм не зрозуміє цей “тонкий натяк”, то погрозу розколу всередині УПЦ буде реалізовано. І щоб ніхто в цьому не сумнівався, синод УПЦ зробив другий “тонкий натяк” — відібрав у УПЦ усі єпархії на Кримському півострові (Джанкойську, Сімферопольську та Феодосійську) та об’єднав їх у Кримську митрополію на чолі з митрополитом Лазарем. Таке рішення ухвалено “виходячи із необхідності збереження дієвого канонічного та адміністративного зв’язку” цих єпархій “з центральною церковною владою”, тобто з РПЦ.
Дилема Онуфрія
Зараз УПЦ опинилася на роздоріжжі. Вона може повернути назад та визнати свою покірність РПЦ. Тоді прискориться вихід із неї церковних парафій, для яких це неприйнятно.
А процес цей уже набирає сили. Як бачимо, всупереч очікуванням Онуфрія, собор не зумів уповільнити цей процес. Багатьох парафіян УПЦ не влаштовує “фіктивне розлучення” з РПЦ, їм недостатньо, щоб священики УПЦ уникали поминання московського патріарха — люди хочуть проповідей проти Росії, Путіна, Кіріла та РПЦ. І священики УПЦ вже змушені реагувати на цей суспільний запит.
Особливо яскравим прикладом може бути один із найближчих соратників Онуфрія — митрополит Лонгін із Чернівецько-Буковинської єпархії (це рідна єпархія Онуфрія). 16 квітня у своїй проповіді він старанно уникав слів “російська агресія” і говорив, що потрібно “шукати провину у собі”. Однак у проповіді 5 червня він уже прямо виступив проти Кіріла: “Я сьогодні хочу “подякувати від щирого серця” патріархові Кірілу, Московському і всієї Русі. Ваша Святосте, “дякуємо” за ваше благословення, за те, що гинуть люди і проливається кров. За те, що ви бомбите наші церкви і монастирі. За те, що ви вбиваєте наших ченців, наших священиків.”Дякуємо”, Ваше Святосте, за “велике і величне” ваше благословення на кровопролиття”.
Отже, другий шлях УПЦ — порвати з РПЦ прямо зараз, попри заборону синоду РПЦ. Тоді РПЦ може за кримськими єпархіями відібрати в УПЦ ще ряд єпархій у східних і південних областях. Втім, фактично цей процес уже триває. Наприклад, наприкінці травня збори благочинних та духовенства Ровеньківської та Свердловської єпархії на окупованій частині Луганщини вирішили призупинити поминання Онуфрія як предстоятеля УПЦ та ухвалили, що єпархія залишається під омофором московського патріарха. Швидше за все, Кіріл має намір відібрати у Онуфрія всі єпархії, які цього захочуть, і питання лише у тому, коли він це зробить.
Хоча після синоду РПЦ минула вже доба, але поки що офіційної реакції УПЦ на ухвалені на ньому рішення немає. Є лише коментар голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополита Климента (Вечері). Він процитував рішення синоду РПЦ, в якому анексія кримських єпархій УПЦ обґрунтовується “практичною неможливістю регулярного сполучення цих єпархій із Київською митрополією”. На думку Климента, “це дуже дипломатичне, але недвозначне формулювання згоди з діями УПЦ МП, у якої “регулярне сполучення” з Москвою взагалі відсутнє. І патріархія за фактом показує приклад, у якому напрямку нашій церкві і далі потрібно втілювати в життя рішення травневого собору”. Також Климент наголосив, що “багато процесів церковного життя на всьому просторі, на який канонічно претендує РПЦ, знаходяться у безпосередній близькості до точки неповернення”. Цими хитромудрими фразами він, мабуть, хотів сказати про курс УПЦ на автокефалію.
Втім, який шлях обере УПЦ — це покажуть не так заяви, як реальні зміни у політиці УПЦ. Зокрема, чи ініціює Онуфрій діалог із ПЦУ та Вселенським патріархом Варфоломієм. Якщо ж у нас розгориться тристоронній церковний конфлікт — між РПЦ, УПЦ та ПЦУ — це буде скоріше реалізацією путінського плану, в якому УПЦ відведено роль витратного матеріалу.
Автор Юрій Вишневський
