У мережі зʼявився новий статут УПЦ після його обговорення і затвердження на зібраннях у Феофанії 27 травня 2022 р. Нарешті можна порівняти зміни з тим, що було.
Самий по собі новий статут не проголошує автокефалії. Прагнення до автокефалії можна помітити лише у динаміці змін. Порівняємо два основні маркери автокефалії.
Перший: затвердження новообраного митрополита Київського у Москві. Стара версія статута: “Предстоятель Української Православної Церкви обирається пожиттєво єпископатом Української Православної Церкви і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі” (п. V 2). Нова версія: “Предстоятель Української Православної Церкви обирається пожиттєво єпископатом Української Православної Церкви”. Отже, зникає норма про затвердження митрополита у Москві.
Другий: спілкування з іншими помісними церквами. Старий статут говорить з цього приводу наступне: “Українська Православна Церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву” (I 3). У новому статуті цей пункт повністю зник.
З цього стає зрозумілим, чому про прагнення до автокефалії УПЦ можна лише говорити у динаміці змін, але воно не випливає з самого по собі нового статуту. Тому що у новому статуті залишається можливість повернення до практики затвердження нових Київських митрополитів Москвою та спілкування з іншими церквами через Москву. Якщо обставини зміняться. Можливість такого повернення міститься у зміні до першого пункту статута, який доповнений посиланням на патріаршу грамоту від 27 жовтня 1990 р. У старому статуті цього посилання не було. Між тим, патріарша грамота містить наступне твердження: “Украинская Православная Церковь, соединенная через нашу Русскую Православную Церковь с Единой Святой Соборной и Апостольской Церковью”. Таким чином, новий статут УПЦ, з одного боку відкидаючи пряме твердження про зʼєднанність з іншими церквами через РПЦ, підтвердив цю зʼєднанність непрямо, через посилання на патріаршу грамоту від 1990 р.
У підсумку можна сказати, що справді йдеться про технічну, а не повноцінну автокефалію. Нові норми статуту УПЦ не стверджують, але й не заперечують залежність цієї церкви від Москви. Вони прописані так, що за ними можливі нові практики незалежності, як-от поминання предстоятелем УПЦ інших предстоятелів та відстуність затвердження Москвою нових предстоятелів УПЦ. Але за тими ж новими нормами можна легко повернутися до практик залежності від РПЦ, якщо обставини будуть дозволяти та буде воля священноначалля УПЦ. Для такого повернення не потрібні буть якісь додаткові соборні рішення. Саме у цьому напрямку буде працювати Москва, щоби нівелювати значення рішень 27 травня.
