Виключення із статуту Української православної церкви Московського патріархату згадок про Російську православну церкву по суті врятує УПЦ МП від заборони діяльності в разі прийняття відповідного рішення українським парламентом, пише у своїй статті «Харківський синод. УПЦ МП (о)» Катерина Щоткіна.
«Рішення «внести зміни до Статуту», видаливши звідти всі і будь-які згадування про РПЦ, видаються просто кон’юнктурним «підчищенням» документа під потреби політичного моменту. Тепер, якщо навіть ВР прийме закон про заборону діяльності «релігійних організацій, котрі мають керівний центр у державі-агресорі», УПЦ МП формально під його дію не підпадає. І можна припустити, що саме це, а не реальний розрив із Москвою, і було метою керівництва УПЦ МП та його «головного диякона», – підкреслює експертка.
Вона нагадала, що у Статуті УПЦ МП і так ідеться про «широку автономію», а кроком уперед було б проголошення автокефалії, однак цього не трапилось.
Паралельно Київська єпархія зняла з себе відповідальність за отців-колаборантів, надавши право єпархіям в умовах воєнного часу «самостійно приймати рішення стосовно тих чи інших аспектів єпархіального життя, які належать до компетенції Священного Синоду чи Предстоятеля».
«Можна висвячувати єпископів на власний розсуд, можна переходити з однієї юрисдикції до іншої, не повідомляючи київське начальство. Не кажучи вже про менші пустощі: монастирі, в яких окупанти облаштовують склади зброї та опорні пункти, панотці з автоматами і проповіддю «русского міра», освячення російської зброї, будь-які форми колаборації — за все це київське керівництво більше відповідальності не несе», – вказала на ще один важдивий момент Щоткіна.
