Юрій Чорноморець, богослов-релігіознавець, професор, протягом десятиліть належав до УПЦ Московського патріархату, ба більше – працював в апараті цієї структури.
Із здобуттям автокефалії він приєднався до Православної Церкви України. А на початку війни був мобілізований до ЗСУ. Напевно, лише Україна має профіль такого військового, два в одному: професор богослов’я — снайпер.
Юрій Чорноморець у перервах між боями продовжує стежити за справами на релігійному фронті, інакше поведінку РПЦ не назвеш, і навіть давати поради на своєму акаунті в соцмережах.
Тож ми вирішили обговорити з Юрієм Чорноморцем події останніх днів та ймовірні шляхи розвитку МП.
СИНОД УПЦ МП ДВІЧІ ПОРУШИВ ОБІЦЯНКУ, ДАНУ СВОЇМ ВІРНИМ
– Юрію Павловичу, давайте проаналізуємо останнє рішення Синоду УПЦ Московського патріархату. Коли вся паства УПЦ МП завмерла в очікуванні того, що будуть прийняті якісь рішення, деякі парафії вивісили оголошення на своїх церквах, що ми підтримуємо українську церкву, але чекаємо собору, раптом виявляється, що Синод майже присягає на вірність Кірілу і звинувачує ПЦУ. Яка ваша версія тих подій, чому так сталося?
– Те, що відбулося на Синоді УПЦ МП, — дивно. Починаючи з першого дня війни рядовим єпископам УПЦ, які сидять на місцях і стримують громади від приєднання до ПЦУ, а також впливовим священникам обіцяли, що буде прийнято рішення про негайне скликання собору за прискореною процедурою, з виборами представників по єпархіях, і що на самому соборі будуть швидко приймати рішення щодо подальших кроків церкви.
Наголошу. Це обіцяли єпархіям, священникам, єпископам. А єпископат УПЦ МП – це ж близько 100 осіб, і тут це “політбюро”, з десяток людей, раптом приймають абсолютно інше рішення і замість собору анонсують якесь зібрання вірних, яке не має повноважень приймати рішення ні про відокремлення від москви, ні про звернення до Вселенського патріархату щодо уточнення нашого статусу.
Якщо вони не готові одразу заявляти, що проголошують автокефалію, то можна звернутися до Вселенського і попросити уточнити свій статус і запитати що далі робити, і це надзвичайно важливо. І це вже була друга обіцянка, яку вони порушили.
– А начальство УПЦ МП після початку війни вже щось обіцяло своїм вірним?
– Так. Перша обіцянка була дана ще під час Великого посту. Казали, що буде послана делегація до Вселенського патріарха для попередніх консультацій перед цим обіцяним собором. І був відомий склад цієї делегації. Це митрополит Мелетій Чернівецький, який очолює зовнішні відносини зараз в Московському патріархаті в Україні. Це митрополит Августин Білоцерківський і це митрополит Філарет Львівський. Це люди, які пов’язані з Москвою, з Києвом. Є підозра, що двоє з них – з московськими спецслужбами, двоє – з українськими.
– Ви назвали трьох…
– Деякі можуть бути і подвійними агентами. Я думаю, що в цілому делегація була непогана, тому що ці люди могли вести перемовини з позиції певного реалізму, який би влаштував, скажімо, в перспективі все православ’я, і, зрештою, всі православні столиці. Вони мали послухати ще раз логіку Вселенського патріарха, як саме він реабілітував ієрархію «розкольників» перед об’єднавчим собором.
ПАТРІАРХА КІРІЛА СЛІД ЗАСУДИТИ ЯК ЄРЕТИКА
– Юрію Павловичу, ми маємо це пояснити. Московський патріархат, так би мовити, ще мав сумніви, чи дійсні свячення — хіротонії Української Автокефальної Церкви, а нова Церква, ПЦУ, складалася із трьох юрисдикцій УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ…
– Так. У них є теорія, що є неканонічним (неканонічні, такі, що можуть не мати благодатної сили або апостольського спадкоємства — Укрінформ) єпископські висвячення в автокефальній церкві. І у Московському патріархаті виникла дивна теорія, що ніби неканонічні свячення заражають, просто, як сифіліс, усіх тих, хто спілкується з тими, хто неканонічно висвячений. Хоча, звісно, було навпаки, що коли нездорові клітини потрапляють до здорового організму Церкви, а Церква – це благодатний здоровий організм, то навпаки, відбувається зцілення. Але, знову-таки, якщо ми говоримо про Українську Автокефальну Православну Церкву, то ми знаємо, що ціла низка її єпископів, де були сумніви в канонічності їхніх рукопокладень, вони були перерукопокладені. Якщо вони потрапляли до Київського патріархату, тому що багато хто переходив саме туди, то митрополит Філарет у 1992 році їх наново рукопокладав, це відомий факт. І знову-таки, канонічні єпископи з діаспори, які були у Вселенському патріархаті з 1995 року, а Всеволод Майданський з 1993-го, вони приїжджали сюди часто втрьох, і є дані, що цих людей тихесенько перерукопоклали. Якби цього не було, митрополит Костянтин Баган з діаспори не погоджувався б у 2000 році балотуватися на предстоятеля УАПЦ. Ми, як миряни, знаємо: якщо є сумніви, наприклад, в тому, чи була дитина охрещена чи не була, то говорить священник: «хрещається раб божий такий то, якщо не був охрещений». І, відповідно, є такі само процедури для єпископів, вони здійснюються під час літургії у вівтарі, і це звичайна практика.
– Юрію Павловичу, частина кліру МП, яка ходитиме на допити в Генпрокуратуру за зраду батьківщині, має сумніви, чи достатньо канонічні їхні брати, які колись в минулому житті належали до УАПЦ?
– Це фарисеї, які сумніваються і весь час вимагають дотримання кожної букви, бо якщо людина євангельськи налаштована, то вона розуміє, що, приймаючи в здорове тіло Христове хворих людей, чим і займається церква, вона всіх зцілює. І тому, якщо у когось була якась неповнота в таїнствах, то ясно, що у Вселенській церкві вона досягається.
– Ок. Повертаємося до делегації УПЦ МП, яка мала їхати до Вселенського, але не поїхала…
– Якраз було б дуже доречно делегації від УПЦ МП поїхати до Вселенського патріарха, прояснити всі питання, які у них залишилися про рукопокладення ієрархії колишнього Київського патріархату чи Автокефальної церкви та про ставлення до патріарха Кіріла як єретика. Я нагадаю, що релігійний фундаменталізм Кіріла фактично був двічі засуджений у документах Всеправославного собору. Тобто він уже єретик, як єретик буквально засуджений, але за єресь «руського міра» його треба засудити ще раз. І це, до речі, Православна Церква України мала б усіляко підтримати. Хоча б підтримати зараз той позов, який подали чотириста священників Московського патріархату в Україні. Нині, до речі, багато цих священників переходять в ПЦУ. І був це добрий шлях – робити кроки на підтримку всіх здорових тенденцій, нагадувати, що Україна – це канонічна територія ПЦУ і якщо звідси подається позов на Кіріла як єретика, то ПЦУ це підтримує, чекаючи авторів позову в єдиній помісній Церкві, якою і є ПЦУ. А візит на Фанар дав би змогу розвіяти всілякі сумніви ієрархії УПЦ МП щодо дій Вселенського патріарха перед наданням Томосу, під час надання Томосу, сьогодні. І було б прекрасно ще раз почути, що Вселенський патріархат не збирається створювати тут автономну церкву Константинопольського патріархату з наявного тут Московського патріархату, на що поширилися зараз безпідставні надії. І що УПЦ необхідно вести діалог з ПЦУ щодо єднання. І знову-таки там, на Фанарі, ця делегація УПЦ могла б почути, що представники Константинопольського патріархату можуть бути посередниками при перемовинах в Україні. Тому що патріарх Варфоломій неодноразово при виникненні проблем у різних помісних церквах виступав або особисто посередником, або разом з іншими предстоятелями. І досвід цього посередництва скрізь успішний. Тобто є досвід унормування проблем в Єрусалимському патріархаті, у Болгарії, зараз ось вирішується проблема з Охридською архиєпіскопією. До речі, щодо останньої, то просто зараз бачимо, що почалося зцілення цієї болючої рани, що була з 60-х років у Вселенському православ’ї. Тобто досвід величезний є. І якщо московські ієрархи в Україні не хочуть бути саме московськими ієрархами в Україні, то Вселенський патріарх міг би їм допомогти знайти спільну мову з ПЦУ.
Натомість ми бачимо, що зібрався Синод і цю делегацію не відправляють, хоча обіцяли, що вони говорили всім, що навіть до Синоду відправлять цих трьох митрополитів. І знову “забалакується” питання через те, що буде якесь зібрання вірних, де вони шукатимуть особливий канонічний шлях.
МИ БАЧИМО ЖИВОГО АНТИХРИСТА, ДРІБНОГО БІСА ПУТІНА, ДРУГОГО АНТИХРИСТА КІРІЛА, ЯКІ ГОВОРЯТЬ В УНІСОН МІЖ СОБОЮ І ПІДТРИМУЮТЬ ВІЙНУ
– Тобто в УПЦ МП вкотре виграли агенти ФСБ?
– Я вважаю, що це відповідальність особисто митрополита Онуфрія і особисто митрополита Антонія, тому що на 78-й день війни раптом говорити, що, знаєте, ми будемо зберігати канонічну єдність з Московським патріархатом, – злочинно. І про що тут вже радитися на 78-й день війни на якихось зібраннях вірних УПЦ? Після стількох злочинів, після того, що патріарх відверто підтримав війну, після того, що в Московському патріархаті за межами України знайшлося лише двоє з 300 єпископів, які протестували проти війни? Та й то один із них потім зняв свій протест.
Про яку тут єдність з росіянами може йтися, якщо вони підтримали війну проти нас?! Народ будь-якої православної країни, Болгарії, Румунії, Сербії не терпів би таких єпископів, як Моспатріархат. А просто сказав би: зніміть панагії, ми зараз вас навчимо як бути патріотами своєї країни, як бути християнами в такій ситуації. Коять страшні злочини не лише проти України, а проти людяності, проти християнства, ми бачимо живого антихриста і дрібного біса Путіна, бачимо другого антихриста Кіріла, які говорять в унісон між собою і підтримують війну. Який з ними може бути канонічний зв’язок? Навіть якби церква опинилася в повній канонічній ізоляції, треба було б рвати з цими єретиками, з цими злочинцями в рясах і говорити, що ми чекаємо і світського Нюрнбергу над Кірілом, і ми чекаємо засудження з боку пентархії.
І абсолютно очевидно, що на 78-й день війни не можна було говорити, що у війні винна ПЦУ, винний Порошенко, адже єдиним справжнім приводом для війни стали імперіалістичні ідеї «руського міра». Імперіалістичні ідеї, що існує єдиний руський народ, про що, до речі, патріарх Кіріл офіційно говорив патріарху Варфоломію, що не давайте автокефалію, тому що насправді українці – це такі самі росіяни. Це є у стенограмі, що українці не етнос окремий, це субетнос, і ви не можете тому давати автокефалію українцям. Причиною війни жодним чином не була ніяка релігійна проблематика в Україні. Причиною війни була думка росіян, що українці – це неповноцінні росіяни, які повинні стати повноцінними росіянами. І для цього тут повинно бути тільки московське православ’я, тільки московські традиції державності і громадського життя, а також панування російської мови.
Звинувачення ПЦУ та Порошенка абсолютно безпідставні, бо у нас не можна вплинути на самовизначення окремої громади. У нас дуже ліберальне релігійне законодавство. Наприклад, чим регулюється приєднання до ПЦУ? У нас є в Україні профільний закон 8 стаття. Згідно з 8-ю статтею релігійна громада має право самовизначатися. Є процедура зборів, вона прописана повністю юридично. І, відповідно, громада збирається, більшістю в 2/3 приймає рішення. Зараз відбуваються збори і завжди більшість – більше, ніж 2/3 – 90-100 відсотків громади голосують за перехід до ПЦУ. І ми що, повинні скасовувати в Україні ось цей ліберальний закон, що громада має право самовизначатися і до якої юрисдикції належати, тому що це не подобається Путіну?
У нас найліберальніше законодавство. І це велике благословення для церков. До речі, єдина причина, чому у нас досі існує Московський патріархат, це тому, що у нас таке найліберальніше законодавство. А його необхідно було б заборонити рішенням Ради безпеки і оборони. Зібратися, ухвалити рішення про заборону Московського патріархату як релігійної організації. Вона складається з 12 тисяч одиниць на сьогодні. Ну, трохи менше вже.
– Без Криму менше.
– Відповідно ці 12 тисяч одиниць отримують право на самовизначення, що у них є згідно з 8-ю статтею профільного закону. І вони, відповідно, або знаходять себе в тому, що приєднуються до Православної церкви України, або роблять самостійне своє утворення – висувають зі свого середовища лідерів, нових кандидатів на єпископів. Але нинішній єпископат, який наразі є, якщо буквально ще кілька днів він мовчатиме, то він має бути весь люстрований. Тобто оцим єпископам, які конкретно зараз після рішення Синоду промовчали, немає довіри, вони є колаборантами, підтримуючи інформаційну війну Путіна проти України на 78-й день війни. Виявили свій колабораціонізм, будь-ласочка, вам заборонено релігійну діяльність на території України – тільки на квартирах, тільки приватним чином, жодної публічної релігійної діяльності ви не можете вести, до побачення.
– Контрольоване підпілля ватників таке собі буде?
– Я не думаю, що у них виникне підпілля, бо до цих ганебних людей ніхто не піде, коли вони будуть на квартирах намагатися служити. Вже бачать всі, що оцей імідж якихось монахів, якихось молитвеників, розумних людей, був брехнею. Вони виявилися такі самі, як митрополит Агафангел, як митрополит Павло і навіть гірші, тому що зараз митрополит Агафангел посідає більш патріотичну позицію, ніж Онуфрій з Антонієм та інші члени Синоду. Вони всі зганьбилися, і цьому колективному владиці Павлу не місце в новій Україні, яка веде війну. І хай цей колективний владика Павло на зароблені чесно гроші чи нечесно, вкрадені, їде відпочиває на кіпрах, на крітах, в барнаулах, але звільнить від своєї присутності Україну. А громади, монастирі повинні самовизначитися і якщо вони, наприклад, започаткують якесь своє тимчасове утворення, тому що вони не готові увійти до ПЦУ, держава має це толерувати, бо у нас свобода самовизначення громад.
– Вони будуть нелегітимні з точки зору канонічного права.
– Головне, що це не Московський патріархат, а потім про власну легітимність хай подбають. І он Православна церква в Америці визнана лише Московським патріархатом, який їм надав автокефалію в 1970 році й, відповідно, ми бачимо, що 50 років вона не визнається іншими православними церквами, але з ними співслужать і говорять, ми вас не визнаємо як церкву, але ми визнаємо вас як колишню архиєпископію в Америці православну з невизначеним статусом і це не заважає їм розвиватися. Вони виросли за 50 років втричі за числом вірних.
Щодо керівництва УПЦ МП, то я вважаю, цим людям взагалі не місце в Україні, бо згідно із законом про колаборацію, вони повинні бути засуджені, бо з вересня 2014 року вели систематичну інформаційну війну проти України за допомогою ресурсів СПЖ, тобто “спілки православних журналістів”, за допомогою інших ресурсів, все це офіційно фінансувалося, купувалося митрополією і Новінським.
Вся ця систематична інформаційна війна курувалася безпосередньо з Москви, таким собі протоієреєм Ніколаєм Балашовим, заступником митрополита Алфеєва, який очолює зовнішній напрям РПЦ. Тобто це заступник міністра закордонних справ усієї Руської православної церкви, всім цим керував він у ручному режимі. Були всі ці дзвінки Клименту, який очолює інформаційний відділ УПЦ МП: мовляв, зніми таку-то новину про допомогу армії або, навпаки, постав ще якусь новину про гоніння на УПЦ, все це ми знаємо, що це відбувалося постійно.
Як почалася війна, вони зачаїлися, але зараз на 78-й день війни вони раптом починають відновлювати цю систематичну інформаційну війну проти України. Заява синоду, що винний у війні Порошенко і ПЦУ, це фактично заява, що винні в Україні українці, бо вони існують, вони самовизначаються, вони відповідно не слухаються Путіна. Це підтримка російських наративів, підтримка російської пропаганди, це виправдання війни для Росії, все це просто пряма участь знову в систематичній інформаційній війні на стороні Росії. І на 78-й день війни це пряма колаборація з ворогом, яка підпадає під закон про колабораціонізм, всі ці єпископи повинні бути заборонені, а громади повинні самовизначатися, тому що вже вони будуть існувати без цього єпископату і, відповідно, кожен єпископ винний, хто мовчить, хто не протестує, не заявляє про свою позицію, не говорить з єпархією, що я більше не поминаю не тільки Кіріла, я не поминаю Онуфрія через це рішення синоду. Кожен такий єпископ є колаборант, бо він мовчки з цим рішенням синоду виступає в інформаційній війні на стороні росії, фактично погоджується, і він, відповідно, не гідний бути єпископом в Україні. Це надзвичайно важливо.
ЛЮДИ З АБСОЛЮТНО АМОРАЛЬНОЮ ПОВЕДІНКОЮ, АНТИУКРАЇНСЬКОЮ ПОЗИЦІЄЮ СТАЮТЬ В УПЦ МП ЄПИСКОПАМИ
– Я бачила, що на цьому синоді було прийнято рішення про хіротонії ще трьох єпископів вікарних (вікарний єпископ — той, що не має власної кафедри — ред.), і я обговорювала з колегами, чому УПЦ МП “продукує” собі нових єпископів, наявних нікуди подіти. А тут ще вікарні, у яких немає кафедр, і вони висловили гіпотезу, що оскільки хіротонії в УПЦ МП завжди платні, завжди отримує гроші Антоній, півмільйона за кожну, то зараз виникло скрутне становище з грішми і їх змусили знайти спонсора під їх хіротонію, щоби поповнити бюджет. Як вам ця версія?
– Хороша версія, я не знаю що і скільки платили, але, звісно, платилося після хіротонії (обряд висвячення єпископа — ред.), тому що перед хіротонією платити – це пряма симонія (канонічно заборонений церковний хабар – Укрінформ), а потім ніби як подякувати можна. Це вже таке фарисейство, ну що ж, це дуже добре, принаймні, люди думали, щоб не бути напряму винними в отриманні хабаря. Коли митрополит Онуфрій йшов на вибори в 2014 році, він виграв вибори тільки тому, що він за два тижні до виборів зібрав старших членів єпископату і сказав, що ви будете на своїх місцях і я буду рукополагати всіх в єпископи, кого ви захочете. І, відповідно, він дотримується цієї обіцянки, хоча я вважаю, він міг би не дотримуватися. Тобто люди з абсолютно аморальною поведінкою, антиукраїнською позицією, стають в УПЦ МП єпископами. Якщо б у Онуфрія була якась кадрова політика, він би цього не допускав, а він рукополагає всіх, кого йому Антоній пропонує чи інші люди підсовують, які його вибрали тоді в 2014 році.
Це навіть призвело до скандалу в митрополії, коли один із спонсорів митрополії приніс у митрополію півня в рюкзаку, вийняв, поклав на стіл живого півня і той почав бігати по столу, Онуфрій каже, що ти робиш, навіщо цей півень. А у відповідь почув: натякаю на те, кого ви рукополагаєте. І це дуже скандальна історія, ніхто ж не очікував від нього, що він буде настільки аморальних людей рукополагати в єпископи і, головне, навіщо ці всі люди потім українському народу.
Повертаючись до нашої теми, всі громади, всі монастирі мають перейти до ПЦУ без цих єпископів. Якщо за три-чотири дні ці єпископи не заявлять свою незгоду з рішенням синоду, то вони не мають жодного права взагалі бути єпископами в Україні, перебувати в Україні, будь ласка, у світі є багато місць, де людина, яка «чесно» накрала гроші з парафій, може далі собі преспокійно існувати.
Я хочу сказати, що Московський патріархат ще й тому обвалиться, що єпископів багато нарукополагали, а кожен із них – шеф над якимись парафіями і кожен хоче, як мінімум, 3 тисячі гривень на місяць з парафії. І щоб не було у вас із пожертвами на храм, ви все одно маєте заплатити. І виходить, що священники із сіл починають обдзвонювати якихось дачників і говорити: ви у нас відпочивали в селі, будь ласка, пожертвуйте хоч трошечки, нам не вистачає на газ, ми по неділях мерзнемо в хаті. Насправді вони збирають гроші, щоб заплатити данину єпископу, бо ці бабусі не можуть заплатити по селах, а дань є 3 тисячі гривень, це мінімум.
– Це місцеві парафії обдзвонюють?
– Так, обдзвонюють усіх дачників, які відпочивають, пожертвуйте нам, бо почався опалювальний сезон, це вони збирають гроші, щоб були оці 3 тисячі гривень, а це вже 36 тисяч на 12 місяців.
– А в ПЦУ безплатно живеш та служиш.
– Так, у ПЦУ немає цих поборів, тобто єпархіальний внесок, він 200 грн. там, звісно, навіть 100, буває навіть нуль, тобто є парафії, які цілком звільнені від цих зборів. А тут відбулося, що наплодили цей єпископат, сотню людей і ця сотня людей вміє тільки закручувати гайки. І їм говорять: дорогі владики, у вас же є власні спонсори. А вони говорять: ні, ще треба поживитися за рахунок спонсорів приходів, тому шукайте спонсорів, знаходьте і платіть, якщо ваші прихожани бідні по селах, то це нас не хвилює, ви повинні все одно зібрати ці гроші та сплатити. І це ми просто говоримо про сільські парафії, я не кажу, скільки здають парафії в місті, скільки повинні монастирі.
Це величезна проблема насправді. Я сказав би, що з цим фарисейством, садукейством і мафією грошовою необхідно просто покінчити раз і назавжди, це не в характері українського народу, щоб це терпіти. У нас кожна парафія має сама збирати гроші, сама думати куди ці гроші підуть, на яке волонтерство, на яку допомогу фронту, на яку допомогу самій парафії замість того, щоб годувати якихось самозакоханих павіанів у рясах. Взагалі це проблема православних – самозакоханість, позиція: любіть нас такими як ми є. Величезна пасивність у соціальній сфері, в церковній політиці на міжнародному рівні у відстоюванні того, що вигідно Україні.
До речі, ПЦУ мала би бути активнішою. Зараз 437 священників підписали позов до Вселенського патріарха і всієї пентархії про суд над Кірілом, в усій Православній церкві України є лише один єпископ, який захотів з цими 437 людьми поговорити, причому не публічно.
– Понад 400 людей звертаються в пентархію, аби судити Кіріла, але не звертаються, не подають заяву про приєднання. Чого б не приєднатися, для чого два стільці?
– Вони вже приєднуються, треба тільки поворушитися нам, і тоді 15 травня приєднувалися б не 21 парафія, а 421 як мінімум.
– У них унікальні умови для приєднання, Юрію Павловичу, унікальні, хочете ставропігію — будь-ласка, хочете цього єпископа чи цього – будь ласка, не хочете приєднуватися, добре, тільки будь-ласка, розмовляйте.
– Треба умовляти всіх. Наприклад, я телефоную і кажу єпископу, у тебе в місті така-то парафія, такий прекрасний священник, вони готові перейти в ПЦУ, але вони тебе не знають як єпископа, вийди на них, познайомся з цим священником і спровокуй, щоб він захотів до тебе перейти. Він говорить: я почекаю поки він сам до мене прийде. Це я вважаю позиція не людини – наслідника апостолів, ті Всесвіт обходили, щоб знайти своїх людей
– Вони тих єпископів топтали ногами, а тепер не хочуть перші прийти?
– Ні, ці попи не топтали ногами ніяких єпископів ПЦУ, мова йде про інтелігенцію серед священства УПЦ, яку можна і треба завоювати в діалозі.
– Якщо нікого ніколи не топтали, то мітра не впаде першим прийти. Це я з усією повагою до них кажу. ПЦУ чекає.
– Православна церква України, на моє переконання, повинна бути активнішою в усіх процесах. На моє відчуття, якщо ми тільки стаємо хоч на секундочку пасивними, ми втрачаємо важливі історичні можливості. Якби ми використовували всі можливості бути активними, то сьогодні було 400 парафій, завтра – 4 тисячі, тому що цей процес можна було б зробити лавинним.
– На милування нема силування, гадаю, це рішення має визріти.
Ще одне запитання: незрозуміло, чому спецслужби гальмують і не запускають судові процеси, ось Генпрокуратура трьох попів-диверсантів, здається, затримала, їх же десятки. Я, наприклад, не знаю хто допоміг ховатися ДРГ у Звіринецьких печерах, я можу висувати версії, але я не знаю точно.
– Моя група підстрелила двох ГУРівців біля Китаївського монастиря, може, вони йшли в той монастир, може, вони йшли зовсім не в монастир, а просто це збіг. Але так, були такі випадки в перші дні війни дуже дивні. Глобально тут дуже великі проблеми у нас, оскільки в СБУ немає окремого відділу, який би займався релігійною безпекою держави, етнонаціональною, все це передано у відділ захисту державності, конституційного ладу, якось так називається. В цьому відділі державності займаються люди, які фактично навантажені цією релігійною тематикою як якоюсь п`ятою, десятою до власних основних повноважень. Я вважаю, що це величезна помилка, тому що якщо в цій державі є Служба безпеки України, то повинно бути як у 90-ті роки. Тоді Московський патріархат боявся поворухнутися і, відповідно, без санкції Служби безпеки України не виходило жодних рішень синоду, це я можу сказати, що людина сиділа прямо там, в митрополії, і всі знали, що держава ненав’язливо спостерігає за їх діяльністю.
– Ви хотіли, щоб у наших митрополіях сиділо СБУ?
– Так, з УПЦ треба, щоб ми повернулися до цієї московської звички, щоб представник спецслужб прямо сидить на підприємстві.
– Якщо йдеться про Моспатріархат, то ок. А щодо інших церков — ні. Ні, тільки якщо вони приходять як вірні чада під єпитрахиль на сповідь, вони можуть бути радниками єпископа, на правах люблячих дітей. А не як підзвітні. Ми не РПЦ.
– Ну принаймні, якщо не сидіти там, то треба мати висококласних спеціалістів, які розбираються в усьому, від конституційного права і до того, з ким спить останній архімандрит у цій церкві. Все повинні знати, просто сканувати. Розумієте, і ці люди повинні ходити на бесіди і говорити єпископам чи впливовим священникам: ви знаєте, це просто непристойно, мужики так не вчиняють.
– Гадаю, що не причина у відсутності департаменту, відсутня політична воля, треба запускати судові процеси над кліриками-колаборантами.
– Треба і судові процеси, але це має бути комплексне рішення. Мова не йде про те, що давайте зробимо як в Росії, прямо тотальний контроль, пригнічення і якщо хтось не згоден, він одразу сяде. Мова йде про те, щоб вони знали: ми стежимо за тим, що ви робите. І люди дуже швидко зрозуміють, що треба в Україні заякоритися і треба боятися не Москви, що вони скажуть, бо там є на вас компромат, а треба боятися Києва, що Київ теж прийде і скаже: ми про всіх все знаємо.
– А зараз цього немає?
– Звісно, немає, політика повністю розвалена, тобто навіть був такий класний хід, що можна було запрошення на Об`єднавчий собор надіслати коханкам різних митрополитів УПЦ МП замість того, щоб надсилати самим єпископам, я думаю, вони б швидко прийшли на Об`єднавчий собор. Але оцього всього не роблять, є мільйон прекрасних ходів, які не пов`язані з насиллям, але які пов`язані з красивою грою саме в такому полі інформаційної війни за Україну, і ці ходи просто давали б результат ще більший, ніж прийти і погрожувати чимось. Необхідна ця систематична робота, йде війна, завтра це буде пізно робити і після війни це буде пізно робити, це необхідно зараз робити, щоб вони оговтались. Просто жодна православна країна з тисячолітньою культурою не терпіла б цього. Наприклад, якби на 78-й день війни синод Грузинської православної церкви прийняв би таке рішення, ці грузинські єпископи були б убиті, в Болгарії їх би просто вигнали голими через кордон, в Сербії їх би просто вигнали, бо це неможливо уявити в жодній православній країні. Чому ми повинні в Україні терпіти це знущання над усіма нами? Я вважаю, що треба поставити крапку на цьому і більше жодним чином цього хамства, цієї антиукраїнської діяльності не терпіти. Крапка і амінь.
Джерело: Укрінформ. Розмовляла Лана Самохвалова.
