Історія знає багато прикладів, коли анафему використовували з політичних мотивів. Та всупереч поширеному міфу, анафема – це не “церковне прокляття” і не засудження.
У Православній Церкві України пояснили, чим насправді є анафема і на кого її накладають.
Піддавати анафемі означає віддавати такого (таких) на остаточний Суд Божий, коли над ними Церква вже не має ані своєї опіки, ані молитви», – йдеться у повідомленні.
Анафема проголошується соборно і полягає у відлученні колишнього християнина від спілкування з вірними, від участі у богослужіннях та святих Таїнствах.
Масово анафему почали застосовувати у IV столітті стосовно “єретиків” (тих, хто заперечував церковні догмати).
“Першою анафемою, проголошеною від повноти Церкви, було відлучення у 325 році на І Вселенському Соборі пресвітера Арія, який заперечував єдиносущність Святої Трійці. Отже, анафема в часи Вселенських Соборів була інструментом покарання за неправильне вчення щодо ключових християнських постулатів”, – пояснюють у ПЦУ.
Пізніше, з розвитком політики і державництва окремих імперій, анафеми почали застосовуватись під тиском світської влади.
Анафему могли використовувати для дискредитації певних ідейних супротивників – з’явились так звані “політичні анафеми”.
“Яскравий їхній приклад – анафеми РПЦ, часом навіть безглузді і безпідставні – але то привід для окремого дослідження (згадайте “анафеми” благодійнику і меценату Іванові Мазепі і тим, хто не поділяв імперські та царські амбіції московії)”, – кажуть у церкві.