Минулого тижня був скликаний Синод Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ). Очікувалося, що «УПЦ» МП розірве зв’язок з Москвою. Та не так сталося, як гадалося. Чітких заяв про відхід від РПЦ – не прозвучало. І це на тлі того, що від початку початку повномасштабної війни кількість парафій Московського патріархату скоротилася на 200 громад. Крім того, спостерігається своєрідний розкол серед священників УПЦ. Одні виступають проти агресії та закликають судити патріарха Кирила, інші мовчать.
Що ж насправді відбувається в УПЦ (МП) і чого чекати далі – в ефірі Апостроф TV розповів священнослужитель Православної Церкви України, колишній речник предстоятеля УПЦ МП, ректор відкритого Православного університету ГЕОРГІЙ КОВАЛЕНКО.
– Поговоримо про цей синод, що відбувся, та його заяву. Очікували, що буде якась розмова про реакцію церкви на хід подій, а тут прозвучала заява, що це Порошенко винен у війні і ПЦУ. Чому так, чи були якісь передумови серед духовенства останнім часом? І що тепер із цим робити?
– Скажімо так, я давно не відслідковую внутрішнє життя Московського патріархату, але ця заява показова. З неї можна робити певні висновки, один з яких – Московський патріархат буде намагатися зберегти власну єдність, буде намагатися зберегти свою єдність з Московським патріархатом в росії, тобто з російською православною церквою. Дійсно, звинувачення попередньої влади і ПЦУ в тому, що вони дали привід для початку цієї війни, – це досить дивна і цинічна заява. Ми чуємо з усіх міжнародних джерел, від нинішньої української влади, що це безпідставний напад. Тобто підстав немає. А от Московський патріархат в Україні говорить, що були підстави, і в цьому винна саме українська влада і Православна Церква України.
Що стосується реакції на заяви та вимоги священників щодо розриву з Московським патріархатом в Москві, суду над патріархом Кирилом та ідеології “русского мира”, то тут ми не бачимо нічого. Бачимо бажання скликати якесь зібрання.
Зібрання – це не Собор, це, знаєте, як бажання спустити пару. Добре, ми вас зберемо і вислухаємо, а далі будемо вирішувати тим порядком, який у нас є. Більше того, все це буде вирішуватися без натяку на те, що може змінитися канонічний статус Московського патріархату в Україні і немає мови про відновлення єдності з ПЦУ та з вселенським православ’ям.
Тобто ми бачимо, що в Московському патріархаті корпоративний інтерес домінує над загальноцерковним, релігійним і державним. Навпаки, ми бачимо дуже дивний посил до вірних – зберігати внутрішню єдність.
Звичайно, є плюси в цьому зверненні. Хоч у ньому і йдеться, що від початку засудили напад, – та не від початку. Перше звернення Синоду було дуже дивним. Там говорилося про те, що на нашу землю прийшла війна, і на нашій території точаться бойові дії між військами російської федерації та Збройними силами України. В цьому зверненні все ж таки говориться про російську агресію, але винні, звичайно, не називаються. Винними виявилися Порошенко й ПЦУ.
Є певне загравання з нинішнім президентом. Про що це може говорити? Що Московський патріархат в Україні вже починає розуміти, що Україна перемагає, що все не так все однозначно і далі вичікувати неможливо. Тому робляться певні посили й реверанси в бік української влади. Вони говорять про те, що теж виступають за збереження державності. Чомусь по ходу звернення загубилася територіальна цілісність. Не знаю, свідомо це чи ні. Але ж бачите, ми навіть почули реакцію Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті на це звернення. Незважаючи на те, що Московський патріархат звинувачує інших в розпалюванні ворожнечі, по факту, Держслужба оцінила це звернення як спробу якраз розпалювання міжрелігійної ворожнечі та намагання втручатися.
В цьому немає нічого нового. Московський патріархат завжди вважав лише себе єдиними вірними, правильними, а всіх інших зневажав. Це традиційна для Московського патріархату практика.
– Щодо волі самих представників Московського патріархату, то ми не бачимо волі навіть від’єднатися та засудити Кирила. Зрештою, навіть за перспективи такого збору, де оголосять відокремлення, як ця церква існуватиме? Як вона спілкуватиметься з іншими, її визнаватимуть?
– Ми ж бачимо, що вони самодостатні. У них є відчуття самодостатності. Все, що вони хочуть, – це зберегти власну структуру. Саме цим пояснюється продовження ворожої риторики щодо Православної Церкви України. Жодної згадки про вселенське православ’я та інші помісні церкви, жодного посилу щодо єднання всієї релігійної спільноти в молитві і служінні ближньому. Вони говорять про себе і вирішують свої проблеми.
Це говорить про те, що вони залишаються в тій самій парадигмі, в якій були. Вони будуть намагатися всіма силами боронити себе. Це мета, яку вони чітко озвучили і показали в цьому зверненні.
– Парламенту вже пропонували заборонити Московський патріархат в Україні. Був такий законопроект у березні, який мав високий відсоток підтримки. Не надто ризиковано зараз чи вже не ризиковано тепер забороняти УПЦ МП в Україні?
– Цим мають займатися фахівці. Юристи, які мають оцінити ступінь небезпеки не лише заяв, але й діяльності Московського патріархату.
Більше того, наскільки я розумію, це досить складно з юридичної точки зору. Але те, що є в суспільстві, якраз проявляється в рішеннях голів окремих міст чи областей. Є певна напруга в суспільстві, і є бажання і певна вимога, що з цим щось треба робити. Тут треба було сподіватися на адекватну реакцію керівництва Московського патріархату та на фахові, виважені і реальні дії української влади.
Щодо Московського патріархату, ми бачимо, що на адекватну реакцію годі й сподіватися. Хоч певна патріотичність декларується – це теж треба визнати. А якраз від влади залежатиме, чи будуть знайдені мудрі рішення.
Насправді ми ще не побачили навіть санкцій щодо ідеологів війни. Досі не розглядається питання введення санкцій щодо Кирила, щодо інших людей, які відверто проголошують підтримку російській війні. Все має бути поетапно.
Насамперед, дуже важливо, щоб всі випадки співпраці з окупантами чи пропагування “русского мира”, що певним чином зафіксовано на камери журналістами тощо – щоб все це доходило до певної правової оцінки. Якщо ми будемо діяти в правовому полі, то можна буде знайти певні рішення, коли людям буде гарантована свобода совісті – тобто Україна гарантує можливість вірити в будь-кого і це невід’ємна частина прав.
А от діяльність, яка направлена проти української держави, проти єдності українського народу, на підтримку окупантів, чи співпраця з ними… Я гадаю, що єдиної такої організації як Московський патріархат не існує в Україні. В Україні кожна релігійна громада є окремою юридичною особою. З одного боку, це ускладнює такі загальні рішення щодо Московського патріархату, а з іншого – дає можливість в кожному окремому випадку ухвалювати рішення.
І от хотілося б, щоб наша українська влада не лише обговорювала можливість поставити на голосування якийсь законопроект. Бо ж ніхто на голосування нічого не ставив – це просто розмови. Як-от розмови про майбутнє УПЦ пропонує керівництво УПЦ, так і розмови про майбутнє Московського патріархату тривають у парламенті. А слід від розмов переходити до певних дій. Але ці дії мають бути фаховими і у відповідності до конкретних дій конкретних служителів Московського патріархату чи спільнот, які чи підтримують агресію, чи співпрацюють з окупантами, чи поширюють ідеологію “русского мира”. До речі, вона так само в Україні не засуджена і не заборонена. Це теж створює певні юридичні колізії.
– Днями сам Онуфрій звертався до путіна з проханням дозволити процедуру “екстракції” для захисників Маріуполя – і тут заява Синоду. Якось воно не зв’язується.
– У Московському патріархаті є різні течії і групи, які перебувають у стані турбулентності. І ця заява показує, що все, що вони хочуть зробити, – це збалансувати внутрішню ситуацію. З одного боку вони роблять патріотичні заяви, з іншого – зневажають і ображають українську владу та інші релігійні спільноти, зокрема Православну Церкву України. З одного боку вони ніби говорять, що це агресія російської федерації, але імені ані путіна, ані Кирила ми тут не чуємо.
І, знову таки, це намагання спустити пару. Тобто за величезне досягнення нам подається, що “ми згодні послухати тих, хто не згоден”. Але ті, хто не згоден, це понад 400 священників (звернення підписали понад 600, – “Апостроф”), які вимагають суду над Кирилом у східних патріархів. І це не просто незгода, а певна вимога. Так само я думаю, що ми побачимо продовження процесів у Московському патріархаті – доєднання до єдності з ПЦУ, продовження переговорів частини духовенства із Константинополем.
Принаймні ми бачимо, що заборон щодо цих священників немає. Це означає, що керівництво Московського патріархату зважає на цих людей і боїться застосовувати до них якісь заборони. Але буде намагатися спустити пару.
– Ви казали, що існування окремих юридичних осіб може ускладнити процес. З іншого боку це спрощує можливості переходу до ПЦУ. Окремій громаді легше відділитися. За даними медіа, з 24 лютого по 12 травня ряди Московського патріархату в Україні залишили понад 200 громад у 15 регіонах. Якщо порівнювати з довоєнним періодом, наскільки пришвидшився цей процес?
– Насправді невідомо, скільки реально громад в Московському патріархаті, тому що ми маємо 12 тисяч зареєстрованих статутів. Маючи 500 чи більше переходів за попередні роки, всі ці статути Московського патріархату здебільшого залишилися так само дійсними. Тобто це якийсь дивний юридичний процес, коли одна спільнота збільшується, а інша не зменшується. Так само з цими 200 парафіями. Уявімо собі, що 12 тисяч. Що таке 200, порівняно з 12 тисячами. Ми бачимо, що це все ж таки не вельми велика кількість.
Так само я знаю, що до юридичного фіналу в цій історії дійшли в декількох випадках. Це складний триваючий процес. Потрібні якісь рішення, потрібен певний діалог. На жаль, Московський патріархат продемонстрував, що до діалогу він не готовий. Тобто він не піде на діалог, на що сподівалася і що постійно пропонувала ПЦУ, до чого закликали ці священники Московського патріархату. Вони готові на діалог, зокрема за участі вселенського православ’я, інших помісних церков.
Натомість ця заява демонструє, що ми самі все вирішимо всередині, і ніхто нам не потрібен. Ніякий діалог ні з ким ми нам не потрібен. Чи допоможе це, скажімо так, змобілізувати, законсервувати ситуацію, втримати цю внутрішню єдність Московського патріархату – побачимо. Можливо, буде реакція духовенства. Треба почекати на реакцію духовенства саме Московського патріархату.
Для нас як ПЦУ, для українського суспільства все біль-менш зрозуміло. Тепер ми маємо зрозуміти, що з цього приводу думають якраз ті священники, які вимагали засудження патріарха Кирила, ті священники, яки вимагали не зібрання, а Собор, і ті священники, які вимагали реального рішення про розрив із Московським патріархатом. Нічого з цього вирішено не було. Подивимося.
Вони готові чекати – це їхній вибір, їхнє право. Вони будуть пропонувати інші дії чи будуть їх робити – це теж їхнє право. Будемо за цим споглядати.
