Незважаючи на війну, на Маріуполь, Бучу, Ірпінь, Гостомель, Гусарівку та багато інших українських міст та сіл, що відчули на собі всі «принади» російського світу; незважаючи на явну суспільну та політичну трансформацію французького суспільства, воно, суспільство, а також президент П’ятої Республіки Емманюель Макрон остаточно поки не очистилися від російського лушпиння. Традиційне заглядання французьких лідерів до рота кремлівському божевільному зумовили формування благодатного грунту для московських ІПСО.
Широка підтримка України не означає, що росіяни та їхні сателіти в Європі втратили можливість маніпулювати французами.
І яскравою ілюстрацією цього є публікація в газеті Le Monde – розслідування «злочинів» нібито українських військових щодо військовополонених із Росії в Малій Рогані (Харківська область), проведене Артуром Карпентьє, Марсо Бретоньє, Елізою Белланже та Адріаном Салі.
На відео, яке вивчили ці четверо фахівців Le Monde з відео- і фотоматеріалів, показано приблизно троє росіян, яких застрелили «українці», що є порушенням Женевської конвенції.
Зазначимо, журналісти французької газети прямо не стверджують, що це саме українські військові застрелили (і чи застрелили взагалі) полонених.
Але що цікаво верифікували вони матеріали, зібрані «незалежним фахівцем» Еріком Ауербахом.
Давайте розглянемо публікацію детальніше. З кількох ракурсів: власне інформацію, опубліковану в газеті з подачі, виходить Ауербаха; а також персоналії та те, як це «розслідування» подається до афілійованих з Кремлем медіа.
Отже. Перше, на що хочеться звернути увагу: у розслідуванні його автори звертають увагу на те, що на місці страти були присутні добровольці з батальйону «Слобожанщина». Хоча, знову-таки, французькі журналісти наголошують: вони не можуть стверджувати, що до розстрілів причетні бійці цього батальйону, а його командир Андрій Янголенко з’являється біля полонених до розстрілу.
Тільки ось є одне, точніше одразу дещо «але».
По-перше, спецбатальйон «Слобожанщина, створений як добробат патрульної служби міліції особливого призначення (БПСМОП), створений у червні 2014 року у структурі ГУ МВС України в Харківській області, було розформовано у вересні 2015 року.
Чому передувала низка скандалів.
Перше: причиною для розформування стала підозра та відповідне розслідування щодо підготовки окремими бійцями батальйону вбивств на той час міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова, а також командира «гаряче коханого» росіянами полку «Азов» Андрія Білецького, бізнесмена та волонтера «Світ та порядок» Кожем’яко та командира міліцейської роти з Харкова «Східний корпус» Олега Ширяєва.
Друге: після з’явилася заява 30 міліціонерів з батальйону про злочини командування, зокрема екс-беркутівця Андрія Янголенка проти мирних жителів у зоні АТО, про знущання з підлеглих, про розкрадання волонтерської допомоги, про викрадення машини та інше.
Усе це лягло основою розслідувань прокуратури й у результаті батальйон було розформовано.
Брат Андрія Янголенка, колишній командир батальйону «Харків-1» Сергій Янголенко у 2018 році також погорів на великому хабарі, будучи начальником Дружківського відділення поліції.
Вишенька на торті дуже підозрілого вигляду: Сергій Янголенко, судячи з повідомлень у медіа, загинув 26 березня, тобто. того дня, коли в інформпростір вкинули горезвісне відео, на якому нібито був помічений його брат Андрій.
Ось, до речі, панове журналісти з Le Monde, ймовірна причина, чому Андрій Янголенко, як ви пишете, не відповів на ваш запит про коментар. Аж надто, повторимося, підозрілий цей збіг – публікація відео і смерть брата гіпотетичного його фігуранта того ж дня. Дуже схоже, як хтось сховав кінці у воду – натиснув на колишнього беркутівця смертю його брата.
Далі. Перефразовуючи: А автори хто?
Парад без “перемоги”: як Путін намагається приховати сліди своїх провалів в Україні
Якщо проаналізувати публікації, де значаться всі четверо журналістів — Артур Карпентьє, Марсо Бретоньє, Еліза Белланжер та Адріан Салі, то немає мені ознак їхньої відкритої чи прихованої роботи на Кремль знайти не вдалося.
А ось з «незалежним експертом» Ауербахом, який де-факто спонукав їх провести це «розслідування», яке, мабуть, забезпечило їх даними, не все так ясно. Та що тут: відверто кажучи, взагалі незрозуміло, хто це такий.
Саме він стверджує, що полонених убили бійці батальйону «Слобожанщина», а журналісти Le Monde, виходить, навіть не спромоглися провести фактчекінг – з’ясувати, що батальйон давно розформований.
Інформації про нього в мережі не так вже й багато. Вірніше, немає такої, яка розкривала його біографію або хоча б те, як він виглядає.
Навряд чи Еріх Ауербах — німецький філолог та літературознавець, який помер ще 1957 р. у США, куди втік після приходу нацистів до влади.Про себе цей Ауербах пише, що він моніторить вибори в США і нібито є випускником Школи міжнародних відносин Елліотта (Вашингтон).
І, начебто, на цьому все. Що є ще одним приводом замислитися над достовірністю повідомлень про злочини українських військових у Малій Рогані.
А завершимо цю історію оцінкою подачі інформації в явних кремлівських смітниках, орієнтованих на французьку публіку – на ресурсах-ноунеймах. На кшталт цього чи, наприклад, цього.
Усі посилання та перекази розслідування Le Monde подаються виключно у прив’язці до заяв колишнього військового та «волонтера» Андріана Боке, який говорив про злочини українських військових, зокрема «Азова».
Саме його одкровення започаткували інформкампанію Кремля у французькому медіасекторі про гіпотетичні військові злочини українців.
10 травня у ЗМІ активно почало поширюватися інтерв’ю з Боке про злочини «Азова» щодо росіян під Києвом, зокрема у Бучі, свідком яких він, мовляв, особисто був.
Що цікаво, злочини він ці споглядав у другій половині квітня, коли жодних росіян у Бучі або десь у Київській області вже давно не було. До того ж він не зміг надати жодних доказів – хоча б одну схудлу фотографію чи відео.
Але це ще квіточки. Михайло Вугельман з Інформаційного навігатора з’ясував, що мсьє Боке в Бучі і не був. Насправді далі за Львів він не виїжджав.
Автор пише, що Боке в Україну на своєму авто приїжджав у квітні п’ять разів. Щоразу з Польщі до Львова і лише на один день. Від Львова до Бучі – понад 500 км, тоді ще не до кінця відновленим дорогам. За день мотнутися до Бучі, зафіксувати «злочини «Азова» і повернутися до Польщі, він просто не встиг би.
Але «волонтер» таким чином спробував сформувати бекграунд – засвітитися в офіційних документах про перетин кордону, щоб потім стверджувати, що він реально побував у Київській області.
Тільки не все прорахував до кінця, а саме логістику і не врахував педантичності, прискіпливості українських журналістів-розслідувачів. Так що, мсьє Боке, сідайте – два.
І вже очевидна брехливість його заяв про військові злочини ЗСУ тягне за собою на дно та інші звинувачення, які кремлівські пропагандисти пов’язали воєдино. У тому числі розслідування Le Monde, яке відверто погано пахне тепер. І для його авторів теж, яких мабуть втягнули в чергову російську ІПСО без їхнього відома, використавши природне прагнення європейців до дотримання високих моральних принципів та захисту загальнолюдських цінностей.
