Мене дуже спантеличила сьогоднішня заява Священного синоду УПЦ МП. Ось сидять митрополити, усміхаються… адже всі вони тепер камікадзе.
Перше. Логіка тексту, який вони склали з урахуванням методичних вказівок, надісланих із Москви, дуже знайома. Усі православні єпископи в РПЦ і всі православні офіцери ФСБ кажуть так само: «у нас є вороги зовнішні та вороги внутрішні, і з ними ми ведемо безперестанну боротьбу».
Конфуз лише у тому, що зовнішніх ворогів єпископам УПЦ МП заборонено називати на ім’я. Ні Путіна, ні Кіріла вони у своїй заяві не згадують. У їхній картині світу є тільки «Російська Федерація взагалі», якась невловима сутність, яка деталізації не потребує. Однак цей збірний образ малюється не таким страшним. Сама війна – це «страшний», але начебто абстрактний гріх. Чий саме цей гріх митрополити УПЦ МП поки що не розібралися, хоч біль страждання українського народу вони поділяють.
А ось із внутрішніми ворогами зовсім не так. Їх багато, одних митрополити сміливо називають на ім’я (Порошенко), інших трохи менш конкретно, але цілком зрозуміло (ПЦУ, «попередня влада», «група народних депутатів», «органи місцевого самоврядування»). І виходить, що ворогів усередині України цих митрополитів значно більше, ніж зовні.
І це під час війни? Вражаюче.
Друге. Як відомо, наприкінці 2022 – на початку 2023 року в Москві патріарх Кіріл збирає архієрейський собор. Судячи з тексту заяви, митрополити планують на нього приїхати. Обтічні формулювання щодо РФ дозволять їм безперешкодно в’їхати до країни. Ну що ж, побачимо, що з цього вийде.
Третє. У такому промосковському контексті дуже несподівано звучить фраза: Україна вистоїть і збереже свою державність. Тобто Синод УПЦ МП уже не вважає, що збереження територіальної цілісності країни – це актуальне завдання. Митрополити РПЦвУ переконані, що країна частину своєї території неодмінно втратить і слід говорити лише про збереження державності, погоджуючись із втратою частини території. Обмовка по по Фрейду.
Зрештою, четверте. Оголошені вчора «збори за участю єпископів, священиків, ченців та мирян», про які не раз уже просили представники різних єпархій, все-таки відбудуться. Але це буде захід із метою випустити пару. Митрополити навіть не приховують театрального характеру зустрічі. Судячи з формулювань, важко зрозуміти, чи будуть на цих зборах прийняті будь-які рішення чи мета просто поговорити? Прекрасне застереження, що дискусія не повинна вивести тих, які зібрались «з канонічного поля» повністю блокує дві основні теми:
- суд над патріархом Кирилом,
- Вихід з юрисдикції Москви.
Таким чином, українські митрополити ще раз заявляють цілком однозначно: ми з Москвою і з патріархом Кирилом.
Схоже, і шлях у них буде один – переїхати до Москви. Або якщо за свою зраду вони отримають з Москви пристойні гроші, то можна буде вирушити на пенсію і в тепліші країни. Паству вони втратять.
PS: Я практично не знаю український єпископат особисто, але завжди якось думав, що пристойні єпископи є десь і з часом вони знайдуть форму з’єднання з ПЦУ. Останнім часом думаю навпаки: нехай ніхто нікуди не переходить, хай усі до Москви їдуть. Україні потрібні нові єпископи.
За матеріалами допису журналіста і церковно-громадського діяча Сергія Чапніна.
