Про важливі питання, зокрема, різницю між українським та російським православ’ям, спілкувався у черговій телепередачі «Духовна абетка» («12 канал») єромонах ПЦУ Димитрій (Франків), кандидат богословських наук, помічник ректора ВПБА, – повідомляє сайт Волинської єпархії ПЦУ.
В історії бачимо три напрямки у російській церкві щодо стосунків із державою. Митрополит Московський Филип (Количов) (ХVI ст.) наголошував тодішньому цареві Івану Грозному на його помилках і гріхах. За це тиран відправив його на заслання, а ватажок опричників Малюта Скуратов задушив угодника Божого, бо він, очільник церкви, виступив проти держави.
Другий напрямок – патріарх Тихон (Беллавін) (ХІХ–ХХ ст.). З приходом радянської влади він пробував не підтримувати державу: не йшов на поступки і не критикував її.
Третій напрямок – патріарх Сергій (Страгородський) (ХІХ–ХХ ст.), який пішов повністю на об’єднання з радянською владою. І зараз у російській церкві існує т. зв. сергіанство – цілковита колаборація (співпраця) з державою. Патріарх Кирил – так би мовити, мегасергіанець: він став рупором «русского міра» й «аргументує», чому Росія «повинна» на нас нападати.
Причиною є те, що в російській церкві знищувалась вільна думка, мислення. Для порівняння: у грецькій церкві монаха формують думаючого, у російській – в послусі. Так само солдати російської армії лише виконують накази, у той час як в Україні виховують нового солдата. (Скажімо, український лейтенант на місці може самостійно приймати рішення, за потреби давати накази, бо він адекватний.) Грецьке й українське православ’я подібні між собою. А російське відрізняється тим, що створює роботів-виконавців.
