Я прочитала новину про заборону МП в Броварах, це третє місто, яке пішло на це.
Не узагальнюю. Насправді, я чекаю всю статистику по кількості всіх переходів з розбивкою чи перейшли громади з настоятелями чи ні.
Сподіваюся, що почне активніше оприлюдватися фактаж по кліриках – колаборантах. Знову ж таки, по зрадниках: з розбивкою, де людина просто «системно підбурювала до зради», а де реально працювала коригувальником чи розвідником.
Наступні тижні спостерігатимемо за рішеннями органів місцевого самоврядування щодо МП.
Доля РПЦ – окрема тема. На потім-потім… Але, повірте у недалекому майбутньому про це будуть написані книги, проведені наукові конференції, ганьба та відступництво Кирила та його кліру, потворний період зрощення церкви із нацистським режимом, якщо нам стане розуму, ми зможемо про це повідати світу.
А сьогодні я про інше. Про інше. Я в Києві, на рідній Оболоні, бачу прекрасні храми МП. І я знаю, що там служать різні священники.
Далеко не всі однозначні «чорносотенці». Ці храми, збудовані при лікарнях, у щільно забудованих районах. За сприяння українсько влади за кошти українських громадян.
Коли буде вирішуватися питання МП, коли почнуться судові процеси над зрадниками (а вони будуть), то яким буде рішення настоятелів цих храмів?
Що вони будуть далі казати? Ми не МП, але Кирила поминаємо?
Буду відверта. Я б хотіла, щоб громади переходили разом вз священниками. І храмами – так. Це майданчики – пожертви Богу, збудовані нами ж.
І от тим настоятелям, хто ще думає, я адресую останні рядки. Я чула від вас такий аргумент.
– Ми не йдемо до ПЦУ, бо у нас є питання із хіротоніями ПЦУ.
Не знаємо чи дійсні свячення (тобто чи мають ваші священники апостольське переємство), чи мають містичну силу наші свячення.
Давайте поміркуємо.
Бо ж… багато років вас переконували, що Філарет не той. І Варфоломій хоч простив невизнаних тоді очільників автокефальних юрисдикцій рішенням Собору), але, мовляв, не те.
Пропоную подивитися в історію.
Ви читали документи та стенограми про те, як собор РПЦ позбавляв Філарета (тоді чинного мирополита, фактично – творця на той час невизнаної автокефальної Церкви) сана? Я читала. Чисте політбюро. Нагайка за автокефалію. Причому содоміти, дорікнувши іншому митрополиту дітьми, наклали анафему. Чи була дійсна анафема, які наслідки – хай міркують богослови.
Але якщо ви вірите, що собор РПЦ, який контролювався КГБ, мав силу позбавити Філарета апостольського переємства, то чому не вірите, що собор Вселенського патріархата (і по силі богословської думки і по моральній чистоті сильніший) не міг це переємство відновити? Блгословська думка Матері – Церкви – вершина. Моральний стан – неспівставний. Рішення приймалося Соборним розумом Вселенського патріархату. Які тут можуть бути сумніви? Вам дійсно краще ділити Євхаристичну Чашу із вбивцями вашого народу, аніж спробувати зробити інтелектуальне зусилля? Та стати частиною молодої Церкви, яка (визнайте) за ці два роки і рвонула вперед і не зробила якоїсь помилки. Так, щоб перейти самому у іншу Церкву потрібна сміливість? Але ж вас так багато: у вас є Сімеон та Олександр. Чому ви ще не з нами?
