За час вторгнення в Україну російська армія встановила своєрідний «рекорд» — знищила або пошкодила 44 культові споруди УПЦ (МП). Інші 17 належать громадам римо-католиків, мусульман, юдеїв, протестантів і ПЦУ.
«Захист православ’я», безумовно, входить у ТОП-10 найодіозніших приводів, якими хронічно брехлива російська влада обґрунтовувала напад на Україну. Цю тезу для тиску на нашу країну роспропаганда почала експлуатувати ще в допутінські часи, здебільшого задля розхитування внутрішньополітичної обстановки в Україні. Проте з 2014 року вона перетворилася на дієвий інструмент розпалювання українофобства й на один із ключових мотиваторів з культивування агресії в ерефському суспільстві.
Що не день, то злочин
Ми не раз чули пишномовні заяви російських політиків і церковних діячів, що, мовляв, треба «рятувати» українців, вірних московського патріархату, бо їх дискримінує влада. Ще в довоєнні часи наше суспільство не раз поринало у штучно створені релігійні скандали, акуратно підготовлені московитами, зокрема й у суперечки щодо належності культових споруд. А ще вони звинувачували нас то в «неправильному православ’ї», то в «не такому» ставленні до культових споруд і навіть в єресі. Себе ж позиціонували «істиною в останній інстанції», єдино правильними, «справжніми» православними християнами, «Третім Римом».
Але це все була, так би мовити, теорія.
З лютого ми щодня бачимо практику. Реальне обличчя «істинно православних» росіян — це масові вбивства мирних людей, в тому числі одновірців з московського патріархату. А ще — безжальне руйнування храмів, тих таки православних УПЦ (МП).
Ми бачимо, що Заповіді Христа для них — пустий звук, а справи їхні — це вчинки слуг сатани.
Трошки статистики. За даними Мінкультури, щодня від зброї «рятівників православ’я» зазнають пошкоджень або знищуються в середньому дві церкви, станом на початок квітня зафіксовано 98 подібних випадків. Ця інформація не є остаточною, адже з районів, захоплених ерефцями, звістки про вчинені ними злочини надходить уривками й потребують уточнення.
Зі свого боку Державна служба України з етнополітики та свободи совісті розробила інтерактивну карту пошкоджених релігійних споруд. На ній наразі позначено лише 61 об’єкт з тих, що зазнали руйнувань внаслідок російської агресії. Це культові будівлі, що належать громадам римо-католиків (1), мусульманам (3), юдеям (3), протестантам (5). Також постраждали 5 об’єктів Православної церкви України.
А от сумний рекорд належить… УПЦ (МП). Від снарядів і ракет рашистів постраждало мінімум 44 об’єкти!
Серед них, зокрема, Свято-Успенська Святогірська лавра (м. Святогірськ, Донецька область), Свято-Христо-Різдвяний кафедральний собор (м. Сєвєродонецьк, Луганська область), Храм Преображення Господня (м. Харків), Єлецький Успенський монастир, заснований 1069 року (м. Чернігів), Храм святителя та чудотворця Миколая (с. Новогнатівка, Донецька область), Свято-Преображенський храм (м. Волноваха, Донецька область), жіночий монастир Божої Матері «Услишательниця» УПЦ МП постраждали під час обстрілу (с. Фасова, Київської області).
(Фото із сайту МКІП)
Доволі нестандартний спосіб підтримки одновірців, чи не так?!
Насправді ці факти прямо свідчать, що російська армія прийшла на нашу землю не рятувати вірних УПЦ (МП) від «утисків», а знищувати людей за національною ознакою, випалювати вогнем конкретну, ненависну їм національну культуру.
Навіщо вони це роблять?
Використання релігії як інструмент воєнної агресії (зокрема, як casus belli) — це насправді давня імперська традиція російських володарів. Ще століття тому вони й Константинополь не раз ходили «рятувати», проливши при цьому ріки крові одновірців-болгар. Сучасні росімперці не вигадують велосипед, а користуються старими, перевірними кальками.
Так, відраховуючи лише від 24 лютого, лідер російської православної церкви Кіріл (Владімір Гундяєв) щонайменше 6 разів публічно підтримав вторгнення в Україну, виправдовував винищення українців, а ще «освятив» війну, вручивши на урочистій церемонії коштовну ікону командувачу росгвардії (символічно, що саме в цей день, 13 березня, ерефці завдали удару по Святогірській лаврі УПЦ (МП)).
«Сьогодні наші брати на Донбасі, православні люди, безперечно, страждають, і ми не можемо не бути з ними — насамперед у молитві. Потрібно молитися, щоб Господь допоміг їм зберегти православну віру, не піддатися спокусам», — заявив при цьому Кіріл.
Російські солдати послухали свого пастиря і як почали «берегти» православну віру танками, гарматами, вогнеметами і РСЗВ, аж сотню храмів зруйнували. Скільки ж своїх одновірців замучили — ми й досі порахувати не можемо.
Вірні УПЦ (МП) нині ставлять собі логічне запитання: чому російські православні моспатріархату катують і вбивають українських православних моспатріархату замість того, щоб рятувати? І, здається, знаходять правильну відповідь на нього. Справа не у вірі, а у національності, традиції й культурі.
Що ж, кров людська — не водиця, і участь російських православних чинів у тотальній війні проти громадян України не минеться безкарно.
Наслідки пожеж і убивств
Уже не минається. Убивства людей, варварське нищення християнських святинь швидко знімають полуду з очей українських прихильників московського патріархату.
Факт підтримки РПЦ війни рф проти України викликав обурення найавторитетніших лідерів християнства — Вселенського патріарха Варфоломія та папи Римського Франциска. Низка єпархій УПЦ (МП) уже перестали згадувати патріарха Кіріла під час відправ, помітно активізувався перехід парафій УПЦ (МП) до ПЦУ, у Західній Європі деякі парафії РПЦ теж вийшли з-під опіки патріарха Кіріла, а ще священники УПЦ (МП) ініціювали міжнародний церковний трибунал проти нього.
— Те, що окупанти — безбожники, побачив увесь світ, — зазначає голова Синодального управління військового духовенства митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан (Яременко). — І те, що вони прикриваються псевдоправославним благословенням, ідеологією, заручаються молитвою російської православної церкви, їх не робить віруючими. Вони залишаються варварами. І руйнування церков, які трапляються на їхньому шляху є однією з ознак їхньої нелюдськості. Тобто не тільки немає якоїсь віри, а й поваги до іновірців. А в цієї армади немає поваги ні до іновірців, ні до церков їхнього власного віросповідання, як вони себе декларують православними. А по суті Господь сказав: «За справами їхнім судіть їх». Ось ми й судимо за справами — варвари!
Світські експерти — релігієзнавці, оцінюючи роль російського духовенства у війні проти України, вважають, що вони продемонстрували абсолютний відлам від християнства. Це очевидно не тільки фахівцям, а й простим вірянам, серед яких що не день, то більше посилюються почуття відторгнення всього російсько-московського, включно з церквою. Нині між людьми вже йде мова не тільки про перехід парафій, а й навіть цілих єпархій УПЦ (МП) до ПЦУ.
І це цілком очікувано.
Після вогню і крові 2022-го нічому російському місця в Україні вже не буде!
Джерело: armyinform
