Як святкувати Великдень під час війни, як будуть відбуватися богослужіння та працювати церкви, скільки капеланів у зоні бойових дій, чи змінилась кількість єпархій, які перейшли до Православної Церкви України після повномасштабного вторгнення, які церкви світу нам допомагають та як взагалі ставитись до війни — Суспільне поговорило з Предстоятелем ПЦУ Епіфанієм.
Наскільки сакральним є Великдень цього року?
На жаль, в цьому році Великдень ми будемо зустрічати в умовах цієї страшної війни. Кожного дня вона забирає людські життя. І тому святкування Пасхи повинно нас надихати. Тому що Великдень, Пасха — це перемога страждань. Через Голгофу Хрестом була подолана смерть. Христос взяв на себе гріхи людства. Переміг смерть і дає нам надію на те, що ми також можемо бути переможцями.
Церква благословляє всіх на захист Батьківщини, своєї домівки
А особливо в цей час для нас слово “перемога” дуже важливе. І тому зустрічаючи це величне свято, “свято над святами”, ми повинні надихатися. Надихатися з того, що йдемо шляхом правди. З нами Бог і тому неодмінно переможемо.
Ми прагнемо, щоб в Україні запанував справедливий мир. Але він може запанувати тільки після повної перемоги.
Святкуючи, ми повинні радіти тому, що Господь звершив справу нашого спасіння, ми маємо можливість наслідувати Царство небесне. Але і тут, на землі, від нас багато залежить. Чи ми творимо добро, чи захищаємо правду. Чи навпаки — чинимо зло і приносимо у світ страждання.
Людина не спроможна робити такі безчинства. Це прояв вже не людських якостей, а дьявольских
Ми бачимо, що ті, які називають себе зараз християнами — наші сусіди, принесли в наш дім страждання. Принесли смерть. Називати себе християнами і чинити такі злочинства — неприпустимо. Тому всі ми покликані в цей час згуртуватися у захисті добра. Бо зараз не просто йде війна між державами. Це боротьба добра і зла, смерті та життя. Ми бачимо в історії, що інколи зло може перемагати. Але в кінцевому результаті добро завжди перемагало зло. І в нашому випадку я переконаний, ми здолаємо це зло, присечемо його тут в Україні.
Під час комендантської години церкви будуть закриті. Як буде відбуватися робота в умовах повітряної тривоги?
У східній традиції пасхальне богослужіння звершується вночі. Починаючи з опівночі проводяться відповідні хресні ходи, потім рання і божественна літургія. Але церква в цей час благословляє змінювати графік проведення богослужінь. Якщо є небезпека. А зараз вона є, і ми чуємо навіть певні анонси з боку держави агресора про те, що у Великодню ніч можуть бути провокації. Вони завжди анонсують, потім чинять і звинувачують інших.
Ми покликані захистити здоров’я та життя як наших священнослужителів, так і мирян. Тому церква благословляє змінювати графік проведення богослужінь. Вони не обов’язково повинні звершуватись вночі. Можуть зранку в Неділю — в день самого свята. Тобто треба робити все задля того щоб проводити богослужіння безпечно.
У Київській та Чернігівській областях до сих пір відбувається ексгумація тіл. Деякі станом на поминальний тиждень не знатимуть, де їх загиблі рідні та друзі. Також варто не забувати про те, що і на кладовищах є розтяжки, які ще потрібно розміновувати. Як бути у такому випадку?
Якщо влада говорить про те, що це небезпечно, що там можуть бути міни, то не потрібно відвідувати такі місця, а можливо підносити ці молитви у храмі. Принести приношення, звернутися до священнослужителя, який звершить панихиду поминальну чи літію у храмі. І цього може навіть бути достатньо в цей час.
Як наразі церква підтримує українських захисників?
Починаючи з 2014 року в церкві є інститут капеланства. І в минулому році вже був прийнятий Верховною радою відповідний законопроект, який внормовує присутність священика в армії. Наше духовенство, капелани духовно підтримують та надихають українських воїнів на боротьбу. І церква докладає багато зусиль до цього. Щоб найперше — духовно і матеріально підтримати українське військо. Бо наші воїни — я їх завжди називаю “новітніми героями”, жертвують найдорогоціннішим. Дуже часто — своїм життям за кожного з нас, заради своєї сім’ї, заради нашої української землі. У православних церквах України лине молитва за українських воїнів, за їх душевне та тілесне здоров’я, щоб вони в мирі і доброму здоров’ї повернулись до своїх домівок.
Скільки капеланів у зоні бойових дій і чи були вже втрати?
Загалом до початку цієї війни у нас було близько 600 капеланів у збройних силах. Але зараз, думаю, що більше тисячі. А також є багато священиків капеланів, волонтерів, які їдуть на схід України, знаходяться на передовій, підтримуючи українських воїнів.
На жаль, є вже декілька священнослужителів, які загинули. Першим був наш капелан Ігумен Платон. Він загинув біля Волновахи. Також ще двоє священнослужителів тут, на Київщині, загинули. Одного капелана з Іванкова, який їхав звершити богослужіння, в автомобілі розстріляли кадирівці. І ще один священнослужитель загинув тут, у Макарівському районі, підтримуючи наших хлопців на блокпосту.
Є один капелан з Одеси, який знаходиться у полоні. Після того як пішла інформація, що на острові Зміїному було вбито наших захисників, з Одеси була відправлена експедиція. І у складі цієї експедиції був наш священнослужитель. Він є у списках на обмін, але його не віддають. Він там зазнає знущань, тортур, наскільки нам відомо, зі слів очевидців, які були разом з ним.
Ви благословили українців на боротьбу із окупантами. Як церква ставиться до війни, у контексті того, що захищаючи себе та свою землю доводиться вбивати?
Церква благословляє всіх на захист Батьківщини, своєї домівки. Ми не прагнемо чужого. Ми є миролюбним народом, але до кінця будемо захищати своє. Тобто боротьба триває і, як я вже говорив неодноразово, не є певним гріхом те, що наші воїни присікають зло. Бо Господь сказав, що немає більшої любові ніж хто душу віддасть за друзів своїх. І наші воїни проявляють цю любов до своїх друзів, до кожного з нас, до кожного українця, до своєї родини, до всіх тих, кого вони обороняють. Тому це є проявом любові.
Ми знаємо із писання про те, що хто візьметься за меч, той від меча загине. Тому ми відстоюємо добро, пресікаємо зло. На нашому боці правда. Там, де правда, там і Бог. А де Бог, там завжди перемога.
Через агресію Росії проти України за ці два місяці постраждали і храми Московського патріархату. Як ви це оціните?
Ворог перетнув наш кордон, знищує все на своєму шляху. Він не зважає, що це храм Православної церкви України чи Московського патріархату. Бо в бомб та снарядів немає певного фільтру. Ми бачимо, що знищено багато храмів Російської Православної церкви України. Є багато і наших знищених і пошкоджених храмів. У Київській області, Харківській, на Донбасі. І те, що я побачив на власні очі тут, на Київщині, на Чернігівщині, — людина не спроможна, на мій погляд, робити такі безчинства. Тобто це певною мірою прояв вже не людських якостей, а дьявольских.
Але що стосується Російської Православної церкви в Україні, то це вони закликали до себе “руській мир”. Вони проповідували протягом останніх трьох десятиліть його ідеали. І зараз вони бачать, що “руський мир” — це зло. Ідеологію “руського миру” можна порівняти із ідеологією нацизму. Бо як нацизм володів певними якостями — вбивство, знущання, війна, то подібними речами насичена й ідеологія “руського миру”. Вони нищать все живе. Тому ті, які проповідували, зараз пожинають плоди своєї діяльності. І тому вони повинні прийти до усвідомлення того, що помилялися і далі вже в єдиній церкві робити все для того, щоб укріпляти позиції духовні, церковні, а також і державні.
Певні священики Московського патріархату хочуть віддати Патріарха Кирила під церковний трибунал. Наскільки це реальна ідея?
Це декілька сот священнослужителів, які звертаються до православних патріархів. Це певною мірою добре, це певний здвиг їх свідомості: очільник Російської Православної церкви чинить зло, благословляє війну, практично благословляє вбивати цих священиків і своїх вірних. Бо до цього часу вони ж належали до Російської Православної церкви і є папствою Патріарха Кирила. І тому вони звертаються до православних патріархів щоб віддати під суд.
Але цього мало. Потрібно звертатися до свого очільника в Україні — Митрополита Онуфрія, щоб він відновив спілкування із Вселенським Патріархом. А потім вже звертатися до інших, щоб вони осудили ці ганебні дії очільника Московської Патріархії.
Чи змінилась кількість єпархій, які перейшли до Православної церкви України від кінця лютого?
Є багато парафій, які вже доєдналися. Ми не анонсуємо. Ми приймаємо. Вже є більше ста тих, які офіційно заявили і юридично оформляють. Є ще близько ста, які зараз визначаються, очікують відсвяткувати Пасху і після прийняти відповідне рішення. Тобто, поступово почався вагомий рух приєднання парафій Московського патріархату до Православної церкви України. Тому ми надалі закликаємо наших спів братів, священиків, вірних доєднуватися, щоб ми разом надалі ще більш сильно могли протистояти ворогу.
Як материнська церква підтримує Україну у ці часи?
Вселенський Патріарх Варфоломій, який є першим православним у світі, одразу підтримав Україну, нашу помісну українську православну церкву, чітко назвав речі своїми іменами. Що в Україні відбувається війна, що є агресія з боку Російської Федерації. А також єпархії Вселенського Патріархату надають непосильну допомогу для української церкви і для українців. Вже зібрано тисячі тонн гуманітарного грузу по всьому світу. І фінансова підтримка є з боку Вселенського Патріархату української церкви. І це дає нам можливість зараз допомагати всім українцям, які втратили свої домівки, які не мають можливості інколи навіть придбати необхідні речі.
Також з боку інших помісних православних церков ми постійно отримуємо і духовну, і матеріальну підтримку. З боку і Еладської православної церкви, Олександрійського патріархату, Кіпрської православної церкви, Румунської православної церкви. Навіть тих церков, які поки що формально не визнали Томос про автокефалію української церкви. Але всі згуртувалися навколо нас, нашого горя.
15 квітня біля римського Колізею пройшла традиційна Хресна дорога на чолі з папою Франциском. Під час церемонії українка та росіянка спільно пронесли процесійний хрест. Наскільки це правильне рішення?
Ми розділяємо стурбованість і римо-католиків в Україні, і греко-католиків, які висловились з цього приводу. Засудили навіть цей акт. Бо неможливо поставити на рівні агресора і жертву. Можливо у них інше бачення і нерозуміння. Бо і українка, і росіянка, прожили вже понад 20 років в Італії. Можливо, для них це не суперечить моральним засадам. Але в Україні це важко сприймати.
Так, в кінці кінців, якщо з боку наших ворогів буде бажання покаятись у тому, що вони вчинили, то може бути певне примирення. Але зараз, коли відбувається гаряча фаза війни, коли практично кожної години гинуть люди, ми як Православна церква України поділяємо те, що було висловлено з боку наших спів братів в Україні і греко-католиків, і римо-католиків.
Щоб ви хотіли побажати українцям зараз?
Ми повинні і надалі бути єдиними. Бо якщо ми єдині — ми сильні. Ми вже засвідчили нашу силу у нашій єдності. І особливо в ці святкові дні — коли святкуємо Великдень. Це свято надихає на подальшу боротьбу, бо Христос переміг смерть. І ми віримо в те, що і ми переможемо в цій боротьбі. Бо ми відстоюємо правду, ми боремось за свою землю, за нашу територіальну цілісність. І це є добро. А добро завжди перемагає.
Тому я закликаю всіх українців і надалі єднатися, не падати духом. Бо ми повинні проаналізувати нашу історію. 100 років тому ми мали незалежну українську державу і незалежну автокефальну православну церкву. Але через чвари зазнали руйнації. І після падіння відбулися Голодомори, які забрали більше 10 мільйонів українців. Тому знаючи свою історію, ми не повинні падати духом, бо якщо впадемо, то може бути набагато більше жертв. Ми повинні боротися до кінця і неодмінно переможемо. Тому нехай Господь, який воскрес із мертвих надихає нас, дає силу боротися і неодмінно досягти того, чого ми всі прагнемо. А ми прагнемо, щоб в Україні запанував справедливий мир. Але він може запанувати тільки після повної перемоги.
