Село Катюжанка на Київщині опинилось під російською окупацією майже відразу після війни і пробуло в такій ситуації близько місяця. У будівлі тамтешньої школи окупанти влаштували командний пункт і туди навіть прилітав командувач військами Східного округу вручати бойові нагороди «військовослужбовцям, які відзначилися під час проведення спеціальної військової операції» на «найбільш важливому напрямку – Київському».
Як пишуть «Схеми», після звільнення Катюжанки у школі окрім окопів та кинутої техніки почали знаходити літературу про «Велику вітчизняну війну», портрети Леніна і навіть щоденники солдатів. У військових було достатньо часу, щоб писати «мемуари». В одному із них офіцер російської армії аналізує воєнну стратегію РФ, чому вони приїхали в Україну та розповідає, як проводив допити українців.
«Наш вчитель, моя дружина знайшла щоденник в одному з кабінетів, який вів, швидше за все, один із офіцерів. І, при тому, швидше за все – правник або представник Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ. Там це по контексту можна зрозуміти», – розповів журналістам директор школи Микола Микитчик.
Ідентифікувати автора «мемуарів» поки не вдалось: військовий лише раз на сторінках щоденника називає своє ім’я – Костянтин. Він пише, що 24 лютого разом з армійцями перетнув кордон України, а вже 28 лютого – прибув у Катюжанку. Активніше писати він почав з 13 березня.
«Їхали на навчання, а потрапили на війну… а чи війна…» – таким є заголовок щоденника.
Військовий описує, що його підрозділ виїхав з російського міста Смоленськ через Білорусь на територію України.
«Сиджу в Катюжанці, це таке село. Вивчаю шкільну документацію. Досі не змирився з тим, що я перебуваю в чужій державі, досі не вірю у війну. Досі не знаю, чи правильно все це», – пише буцімто безневинні речі військовий.
Він навіть критикує командування, бо «ніхто не говорить правду про втрати, про реальність бойових дій, тільки й чую, що «Справа наша вірна, перемога буде за нами».
«Хотіли бліцкриг, а в результаті… сіли на п’яту точку. Є відчуття, що історія назве наші дії другим гітлеризмом і влаштує черговий «нюрнберг», я вихляти не стану, винний, був, воював, шкодую!», – висловлює він доволі раціональну думку.
Зокрема зазначає, що війська не злагоджені, а командування говорить про уявний успіх.
«Трьохсоті та двохсоті в достатку, а командування в доповідях говорить лише про уявний успіх… Путіну скоро 70, якщо він помре розпочавши війну, буде «щось», – пише російський армієць.
Іншим разом висловлює побоювання в поразці: «У повітрі витають чутки про контрнаступ укр. Нібито країни допомагають особовим складом та технікою. Але це лише чутки». Щоправда після цього ж хвалиться, що російські війська виявили «сховище техніки».
А вже через два дні він описує, як проводив допит «нацистів»: «Спільними зусиллями вашого покірного слуги та співробітника були допитані особи у складі 12 осіб, усі – нацисти. Я був безжальний, розпинав їх перехресними, індивідуальними та нічними допитами».
Згодом він також напише: «В черговий раз довелося допитувати священника, не можу сказати, що був м’яким, аж ніяк – суворість та професіоналізм мною були виявлені із суто самовіддачею, що викликало захоплення спеців з ФСБ. Допити відбуваються успішно, інформативно, обіцяють надати для допиту протестантського пастора. Якщо йому є що приховувати, я з’ясую це, як би він не хитрував, на таких товаришах я, як то кажуть, собаку з’їв!»
Щоправда згодом військовий поскаржився у щоденнику, що його не беруть «на завдання»: «Обіцяли взяти на бойове завдання, довго я оббивав пороги, щоб домогтися дозволу – у відповідь переконують, що це небезпечно, а мою голову треба берегти, у кожного своя війна, і не завжди вона на полі, у перестрілці, що моя роль не менш важлива, що мною вже багато зроблено для перемоги російської зброї».
За словами військових, допити у Катюжанці проводив військовий із позивним «Нємєц». Напис із таким підписом зафіксували на дверях одного зі шкільних кабінетів.
У своєму щоденнику він уже обмірковував перспективи кар’єри у розвідці, і навіть фантазує над тим, як у майбутньому стане суддею.
«Колеги вище рангом, які служать у сфері безпеки, віщують мені успішне майбутнє співробітника контррозвідки та обіцяють допомогу в підготовці та перебування в академії».
Останній допис російського «слідчого» у щоденнику датований 19 березня.
