“Нехай настане мир для багатостраждальної України, що переживає важке дуже важке випробування насильством та руйнуваннями жорстокої та безумної війни, в яку вона була втягнута. Нехай над цією жахливою ніччю страждання та смерті якнайшвидше зійде новий світанок надії! Нехай буде обрано мир, – висловив побажання понтифік. – Нехай припиниться гра м’язами, в той час, як народ страждає. Будь ласка, не звикаймо до війни, всі разом зобов’яжімося просити могутнім голосом про мир, з балконів і на вулицях! Нехай же відповідальні за долю країн почують волання народу про мир. Почують це тривожне запитання, яке вчені поставили майже сімдесят років тому: «Покладемо край людському родові, а чи людство зуміє відмовитися від війни?» (Маніфест Рассела – Ейнштейна, 9 липня 1955).
Ношу в своєму серці всі численні українські жертви, мільйони біженців і внутрішньо переміщених осіб, розділені сім’ї, похилих віком, які залишилися самотніми, розбиті життя та міста, стерті з лиця землі. Маю перед очима погляд осиротілих дітей, що втікають від війни. Дивлячись на них, не можемо не пройнятися їхнім криком болю, разом з криком багатьох інших дітей, які страждають у всьому світі: тих, що помирають з голоду чи через відсутність лікування, що є жертвами зловживань і насильства і тих, кому було відмовлене право народитися.
Серед болю війни не бракує підбадьорливих знаків, як от відчинені двері багатьох сімей і спільнот, які в усій Європі приймають мігрантів і біженців. Нехай же ці численні акти милосердної любові стануть благословенням для наших суспільств, іноді деградованих через багато егоїзму та індивідуалізму, та причиняться до того, щоби зробити їх гостинними до всіх.
Нехай же конфлікт у Європі вчинить нас дбайливими також і перед обличчям інших ситуацій напруження, страждання і болю, що заторкують надто багатьох регіонів світу, й ми не можемо та не хочемо забути про них”.
