Кілька десятків парафій Московського патріархату з початку війни перейшли до ПЦУ. Предстоятель Православної Церкви України митрополит Епіфаній наголошує: сталося це добровільно та усвідомлено, громади виконали свій канонічний обов’язок і “послідували Томосу про автокефалію, зробивши вибір на користь Церкви і України”. Як пише Depo, в УПЦ один із публічних представників – Микола Данилевич назвав це “мародерством”, звинуватив в тому що відбувається ПЦУ. І накинувся на противників УПЦ МП: “у перші дні війни всі вони сиділи тихо і мовчали, а дехто навіть і геройськи втік з Києва. А тепер осміліли, знову наклепи, штампи, фейки”.
На закид, що у його церкві мовчать з приводу агресії, Данилевич відповів: думка УПЦ передана пастві і в заяві митрополита Онуфрія (Березовського), і в заяві Синоду від 28 лютого, крім того зверталися до Кіріла і путіна. “УПЦ не може відповідати за дії чи позицію п. Кіріла. Ми ж не можемо кожен день як мантру говорити одне й те саме. Є чим зайнятися… Позицію УПЦ і її вірян почув весь світ. Мені з різних країн дзвонили журналісти з цього приводу. То тим більше знають її і в Москві. А далі це вже їхня відповідальність”, – зазначив священик. На що критики відповіли: зараз Онуфрію і його соратникам варто не майновими питаннями перейматися, а почати діалог з ПЦУ для вироблення спільної позиції. Бо виглядає так, наче церковники вмивають руки. Мовляв, зі свого боку зробили, що могли, та путін до них не прислухався. Але… митрополит Онуфрій є постійним членом синоду РПЦ, а митрополит Бориспольський і Броварський Антоній (Паканич) – тимчасовим. Нещодавно у Москві відбулося засідання синоду, на яке українських представників не покликали. Зрозуміло, чому. Однак незрозуміло, чому ці два церковні діячі навіть після відвертого ігнорування їх Кирилом не заявили про вихід зі складу синоду РПЦ.
Не можна казати, що УПЦ відсторонилася, закрилася від війни. На її сайті багато інформації про діяльність церкви. Священики проводили в останню путь загиблих українських воїнів, єпархії, монастирі і волонтери допомагають біженцям, нужденним і захисникам Вітчизни, на сайті також повідомляється про храми, зруйновані окупантами. З початку війни постраждало щонайменше 59 культових споруд, переважно в тих регіонах, де приходів УПЦ найбільше. Зокрема, повідомляють про руйнацію древнього Вознесенського храму Бориспільської єпархії в селі Лук‘янівка Баришівського району на Київщині. Це село ЗСУ з боями нещодавно звільнили від путінських орків. А ще – спростовують, як вказано на сайті, фейки про своє духовенство.
Серед таких повідомлень наступне. У мережі поширили відео з Херсонщини, на якому священик благословляє окупантів. В УПЦ МП переконують: такої особи у штаті єпархії нема. І, що дуже важливо, у цій новині висловлено чітку позицію церкви: “Ми засуджуємо збройну агресію російської федерації проти нашої країни. Ми вимагаємо припинення війни проти України. Ми молимося за українських військових, захисників нашого народу”. Тобто, закиди на адресу УПЦ, що та мовчить, аби пересидіти війну, а потім стати на бік переможців, несправедливі.
Варто зауважити, що в оцінках дій росіян ця церква куди жорсткіша, аніж духовно їй близькі політики з “ОПЗЖ“. Візьмемо як приклад заяву проросійської партії про підтримку будь-яких мирних ініціатив. У ній згадується “збройна агресія”, проте не уточнюється, чия само. Або інша заява. Юрій Бойко закликав президента Зеленського допомогти звільнити з полону секретаря міськради Нової Каховки Дмитра Васильєва. У цій заяві навіть є слово “окупант”, однак відсутня вказівка, звідки цей окупант приперся на Херсонщину. І в чиєму полоні опинився чоловік, якого Бойко просить врятувати.
Але є все ж в УПЦ МП й “ОПЗЖ” спільне. Згаданий Данилевич перехід парафій до ПЦУ вважає “мародерством”, а в партії Бойка-Медведчука призупинення її діяльності – рейдерською атакою. Тобто, і перші, і другі відмовляються усвідомлювати свою глибоку провину перед українським народом. У Онуфрія замість шукати зближення з ПЦУ у цю лиху годину турбюється про відтік парафій. А “ОПЗЖ” замість оголосити про саморозпуск розкидається огульними звинуваченнями у рейдерстві.
Та все ж є надія, що УПЦ під тиском пастви природним шляхом, без втручання держави, еволюціонує до усвідомлення потреби у повній незалежності від РПЦ. Що діючі проросійські партії будуть заборонені, а нові просто не реєструватимуть. Що в такі політичні проекти ніхто не вкладатиме кошти, бо це ганьба. Інакше буде дуже прикро, коли після нашої Перемоги у війні клірики РПЦвЦ, екс-“регіонали”, журналісти Медведчука, які поховалися чи швиденько перевзулися в патріотів, знов затягнуть старі пісні про те, що їх не влаштовує українська церква, українська мова, євроатлантична інтеграція, або що путін – не всі росіяни і нам треба налагоджувати людські зв’язки.
