Олександр Єфременко, релігійний експерт, засновник Духовного Фронту України.
Цинізму московського патріархату в Україні немає меж.
Ніби здавалось, що у такий трагічний час для нашої країни не може бути і найменшого місця чи бодай краплі лицемірства, проте ж ні. Це вже настільки врослось у природу окремих «високопоставлених» представників духовенства, що навіть війна не може їх позбавити лицемірства, цинізму і лукавства.
Яскравим прикладом всього цього є нещодавній допис у фейсбук одного із головних рупорів рпцвУ протоєрея Миколи Данилевича, в якому він звинуватив ПЦУ у мародерстві, і знову таки, у захопленні храмів!
Окремо хотів би підкреслити, що на сторінці отця Миколи жодного допису із засудженням злочинів російських окупантів, які призвели до знищення храмів московського патріархату в Україні, немає. Ніякого обурення чи засудження в нього не викликає і поведінка очільника РПЦ – його проповіді і благословення вбивати українців.
Імовірно, це аж ніяк не хвилює ані отця Миколу, ані його священноначаліє. Їм більш важливо те, як «розкольники захоплюють» храми в тилу. Чим, за його словами, ПЦУ сіє «ворожнечу та розділення на релігійному ґрунті». Лишень вдумайтесь: ПЦУ сіє розбрат і ворожнечу, не російські ракети і проповіді гундяєва, а саме ПЦУ!
Ще більш зухвало звучать звинувачення Данилевича в бік релігійних експертів, які на його думку, і створили привід для путінської агресії: «Невже вони до цих пір ще не зрозуміли, що саме вони такими своїми діями протягом попередніх років створювали привід Путіну для агресії?», – ставить питання Данилевич «пропагандистам ПЦУ».
Проте таке питання має бути адресоване не ПЦУ чи релігійним оглядачам, а безпосередньо отцю Миколаю та багатьом його братам-співслужителям. Бо ж це саме вони створювали відповідний плацдарм для російської окупації! І саме їх путін йшов захищати, про що він відкрито і прямо заявив в першому своєму горезвісному зверненні.
Саме вони упродовж 30-ти років з висоти церковних амвонів проповідували «триєдіную русь», розповсюджували страшилки про «грєх раскола, каторий нє сміваєтся даже мученіской кровью», переказували фейкові пророцтва, навозили армії бабок-клікух, які з піною в роті кричали: «наш патріарх кіріл», тягали по вулицям «сто, двісті, тристатисячні» хресні ходи прихильників «русского міра».
Саме все це і призвело до російського вторгнення. Адже усі ці, так звані, флешмоби, палкі промови, хлібо-сільні зустрічі російських колоборантів в рясах, з’їзди «ображених» тощо давали кремлю надію і впевненість в тому, що тут чекають «асвабадітєлєй». Саме на них і орієнтувалось злочинне російське керівництво.
Все це добре розуміє як отець Микола, так і його начальники. Проте вони цього воліють не помічати, бо засліплені і одурманені ідеями «русского міра». Саме цей дурман і досі не дає багатьом колегам Данилевича, зокрема тих, що носять панагії, і про яких говорилось раніше у моїх попередніх дописах, вичавити з себе словосполучення «росія – ворог».
Усі вони, як і сам Данилевич у загаданому дописі, в унісон торочать: «Блаженнійший митрополит Онуфрій в перший же день війни чітко назвав вторгення війною, назвав агресію каїновим гріхом, а віруючі нашої Церкви стали на захист країни, парафії та віряни почали допомагати армії, теробороні, переселенцям та біженцям».
Всі ці відмовки, які вони завчили напам’ять, з огляду на все, що відбувається, нагадують ту саму легенду, яку повторюють російські окупанти: «ми єхалі на учєнія. Ми нічего не знали»… Так само і ці повторюють: «Блаженнійший сказав, і…» все далі по тексту.
Куди ж поділась їх така завзятість відстоювати правду? Коли раніше вони навипередки один поперед одним кричали звідусіль про «ганєніє от власті», тощо. Чомусь тоді вони не обмежувались лише офіційною позицією Блаженнійшого. Чи не святою справою і обов’язком було облаяти патріарха Варфоломія І, якого називали єретиком, служителем сатани, лише за те що він дарував Томос про автокефалію, що є вповні законно і канонічно. Але за це з ним було повністю розірвано молитовне спілкування.
Тепер же, коли московський патріарх благословляє убивати свою ж «паству і бомбити свої ж храми» в Україні, що не лише протизаконно і антиканонічно, але навіть суперечить загальнолюдським принципам моралі і християнським цінностям, ніхто не називає його єретиком, а навпаки і далі іменують «вєлікім гаспадіном»!
Як це все можна назвати? Ніяк інакше, як церковний мазохізм! Хто може відповісти, що відбувається в головах таких служителів? І взагалі кому вони служать? Коли за їх словами «Томос – це гріх», Вселенський Патріарх, який вболіває за Україну, – «служитель сатани». А у той час, вбивство мирних громадян – це норма, благословляти вбивства – цілком закономірна річ, а все це разом взяте беззаконня називається – «каноніческім устроєм православія»!
Взагалі вся ця їх «вєрность вигаданим канонам» нагадує фарисеїв, які розіп’яли Христа. Як ті кричали: «у нас є закон, і за законом нашим Він повинен вмерти», так і ці кричать: «у нас є канон», яким вони здатні виправдати будь-які злочини.
Усе це новітнє фарисейство і є причиною того, що громади йдуть із цієї релігійної організації. Народ прозрів, і його вже не зможеш залякати новими страшилками про «грєх раскола». У даному випадку парафія стає розумнішою за пастирів і офіційних рупорів. Такі ж дописи і заяви, це лише черговий привід для розпалення релігійної ворожнечі, яку російські окупанти можуть використати у своїх злочинних цілях. Сподіваюсь, що колись прозріння прийде і на самих пастирів рпцвУ, і вони вже нарешті розірвуть ці московські пута «духовнаго єдінства»…
