У п’ятницю, 25 березня 2022 року, в урочистість Благовіщення, в базиліці Святого Петра у Ватикані відбулося покаянне богослуження, яке очолив Папа Франциск з нагоди ініціативи «24 Години для Господа» та під час якого він здійснив посвячення України, Росії та всього людства Непорочному Серцю Марії.
Про це інформує Vatican News.
Богослужіння відбувалося у формі Літургії Слова, під час якої прозвучав уривок з Послання святого Павла до Коринтян і євангельська розповідь про Благовіщення. Далі Святіший Отець виголосив проповідь.
Проповідь Папи
В євангельському уривку сьогоднішньої урочистості архангел Гавриїл тричі промовляє та звертається до Діви Марії.
Перший раз, вітаючи Її, каже: «Радій, сповнена благодаті! Господь з тобою, благословенна ти між жінками» (Лк 1,28). Привід радіти, причина для радості пояснюється кількома словами: Господь з тобою. Брате, сестро, сьогодні ти можеш почути ці слова, звернені до тебе, до кожного з нас; можеш застосовувати їх до себе щоразу, коли приступаєш до Божого прощення, бо Господь каже тобі: «Я з тобою». Ми дуже часто думаємо, що сповідь полягає в тому, щоби ми приходили до Бога, схиливши голову. Але це не ми, перш усього, повертаємся до Господа; це Він приходить, аби навідатися до нас, наповнити нас Своєю благодаттю, втішити нас Своєю радістю. Сповідатися означає дати Отцеві радість підвести нас. У центрі того, що переживатимемо, не є наші гріхи: вони перед нами, але вони не в центрі; центром є Його прощення. Спробуймо уявити собі, якщо б у центрі були наші гріхи: тоді майже все залежало би від нас, від нашого покаяння, від наших зусиль, від нашого старання. Натомість, це не так, у центрі перебуває Він, Який визволяє нас і знову ставить на ноги.
Повернімо благодаті першість і просімо дару зрозуміти, що Примирення не є, насамперед, нашим кроком до Бога, але Його обіймами, які охоплюють нас, вражають та зворушують. Це Господь, подібно до того, як у Назареті до Марії, входить до нашого дому й приносить невідомий досі подив і радість – радість прощення. Поставмо на першому місці Божу перспективу: тоді знову полюбимо сповідь. Вона нам потрібна, бо кожне внутрішнє відродження, кожен духовний перелом, розпочинається з цього, з Божого прощення. Не занедбуймо Примирення, але наново відкриваймо його як Таїнство радості. Саме так, Таїнство радості, де зло, яке змушує нас соромитися, перетворюється в нагоду відчути теплі обійми Отця, лагідну силу Ісуса, що зцілює нас, «материнську ніжність» Святого Духа. В цьому суть Сповіді.
Отож, дорогі брати і сестри спішімо отримати прощення. А ви, браття, що уділяєте Боже прощення, будьте тими, хто дарує тим, які до вас приступають, радість оцього звіщення: Радій, Господь з тобою. Прошу вас, жодного ригоризму, жодних перешкод, жодного збентеження; двері, відчинені для милосердя! Особливо в Сповіді ми покликані уособлювати Доброго Пастиря, Який бере на руки своїх овечок і пестить їх; ми покликані бути каналами благодаті, які вливають у посушливість серця живу воду Отчого милосердя. Якщо священик не має цього наставлення, цих почуттів у серці, то краще нехай не йде сповідати.
Ангел вдруге промовляє до Марії. Збентеженій отриманим привітанням, він каже: «Не бійся» (в. 30). В Святому Письмі, коли Бог постає перед тим, хто Його приймає, то любить промовляти ці слова: не бійся. Він каже їх Авраамові (пор Бт 15,1), повторює їх Ісаакові (пор Бт 26,24), Якову (пор Бб 46,3), і так аж до Йосифа та Марії: «Не бійся, не бійся». Таким чином, Він передає нам чітке та втішаюче послання: щоразу, коли життя відкривається на Бога, страх вже не може тримати нас заручниками. Бо страх тримає нас заручниками. Ти, сестро, брате, якщо твої гріхи лякають тебе, якщо твоє минуле тебе непокоїть, якщо твої рани не зарубцьовуються, якщо постійні падіння деморалізують тебе й тобі здається, що ти втратив надію, будь ласка, не бійся. Бог знає твої слабкості та є більшим від твоїх помилок. Бог більший від наших гріхів, набагато більший. Лише одного просить тебе: не тримай всередині себе свої слабкості, свої нещастя; принеси їх Йому, помісти їх у Ньому, і з причин до відчаю вони стануть нагодою для воскресіння. Не бійся! Господь просить нас, щоб ми віддали Йому свої гріхи. Мені спадає на думку розповідь про одного монаха в пустелі, який все віддав Богові: він проводив життя у пості, покаянні й молитві, а Господи просив його більше. «Господи, я все Тобі віддав, – казав монах. – Чого ще не вистачає?». «Віддай мені свої гріхи», – почув у відповідь. Цього нас просить Господь. Не бійся.
Нас супроводжує Діва Марія: Вона також віддала Богові Своє занепокоєння. Ангельська благовість давала серйозні підстави, щоби боятися. Він пропонував Їй щось немислиме, що виходило за межі Її сил і з чим Вона не могла би впоратися Сама: існувало би надто багато труднощів, із Мойсеєвим законом, з Йосифом, із людьми зі Свого краю та зі Своїм народом. Це все – труднощі. Не бійся.
Але Марія не висуває заперечень. Їй вистачає не боятися, достатньо Божого запевнення. Вона пригортається до Нього, що й ми хочемо зробити цього вечора. Бо часто чинимо протилежне: починаємо з наших гарантій, і коли зазнаємо поразки, то приходимо до Бога. Богородиця, натомість, навчає нас починати від Бога, уповаючи на те, що все інше додасться (пор Мт 6,33). Вона запрошує нас приступати до джерела, йти до Господа, що є радикальними ліками від страху та життєвого зла. Про це нагадують прекрасні слова, написані над однією сповідальницею тут, у Ватикані, що ось так звертаються до Бога: «Віддалитися від Тебе означає впасти, повернутися до Тебе означає воскреснути, перебувати в Тобі означає існувати» (пор Св. Августин, Soliloquium I,3).
В ці дні до наших домівок не перестають надходити новини та картини смерті, в той час як бомби руйнують будинки багатьох наших беззахисних братів і сестер українців. Жорстока війна, що охопила багатьох та всім завдає страждань, викликає в кожного страх і приголомшення. Відчуваємо в душі почуття безсилля та невідповідності. Ми потребуємо почути, щоб нам сказали: «не бійся». Але людських запевнень недостатньо, потрібна Божа присутність, впевненість у Божому прощенні, єдиному, що касує зло, знешкоджує злобу, повертає серцю мир. Повернімося до Бога, повернімося до Його прощення.
Ангел втретє бере слово. Тепер він каже Богородиці: «Святий Дух зійде на тебе» (Лк 1,35). Ось як Бог втручається в історію: даруючи Свого Духа. Бо в тому, що має значення, недостатньо наших сил. Ми самі неспроможні розв’язати протиріччя історії, а навіть протиріччя своїх сердець. Ми потребуємо мудрої та лагідної сили Бога, якою є Святий Дух. Нам потрібно Духа любові, що розсіює ненависть, гасить злобу, викорчовує жадібність, пробуджує нас від байдужості. Того Духа, що дарує гармонію, бо Він є гармонією. Ми потребуємо Божої любові, бо наша любов є непостійною і недостатньою. Ми просимо в Бога багатьох речей, але часто забуваємо просити в Нього найважливіше, що Він прагне дати нам: Святого Духа, тобто силу любити. Без любові, насправді, що можемо запропонувати світові? Хтось сказав, що християнин без любові є як голка, що не зшиває: коле, ранить, але якщо не зшиває, якщо не сплітає, якщо не єднає, то є непотрібною. Насмілюсь сказати: це не християнин. Саме тому потрібно черпати з Божого прощення силу любові, черпати Того ж Духа, Який зійшов на Марію.
Бо якщо хочемо, щоби світ змінився, то повинно змінитися, насамперед, наше серце. Щоб це сталось, дозвольмо Богородиці сьогодні взяти нас за руку. Погляньмо на Її Непорочне Серце, в якому спочив Бог, на єдине Серце людської істоти без тіні. Вона – «повна благодаті» (в. 28), а тому вільна гріха: в Ній немає сліду зла, а тому через Неї Бог зміг розпочати нову історію спасіння та миру. Там історія змінила свій хід. Бог перемінив історію, постукавши до дверей Серця Марії.
І сьогодні також і ми, оновлені прощенням, стукаємо до того Серця. В єднанні з єпископами та вірними світу, прагну урочисто принести Непорочному Серцю Марії все те, що ми переживаємо: відновити посвячення Їй Церкви й людства та посвятити Їй в особливий спосіб український і російський народи, які з синівською любов’ю шанують Її як Матір. Не йдеться про магічний обряд, мова йде про духовний акт. Це жест повного ввірення дітей, що в стражданнях цієї жорстокої війни, цієї безумної війни, що загрожує світові, прибігають до Матері, як налякані діти біжать до мами, плачучи і шукаючи захисту. Прибігаймо до Матері, віддаючи Її Серцю страх і біль, віддаючи Їй себе самих. Це означає віддати тому чистому, незаплямованому Серцю, в якому віддзеркалюється Бог, цінні блага братерства та миру, все, що маємо і чим ми є, щоб саме Вона, Мати, Яку Господь дарував нам, захищала й оберігала нас.
З уст Марії злинуло найпрекрасніше речення, яке ангел міг передати Богові: «Нехай зі мною станеться за твоїм словом» (в. 38). Згода Богородиці не є пасивною чи знеохоченою, але живим прагненням приєднатися до Бога, Який має «задуми миру, а не нещастя» (Єр 29,11). Це якнайтісніша участь в Його задумі миру для світу. Ми посвячуємося Марії, щоби ввійти в цей задум, щоби виявити повну готовність Божим планам. Божа Мати, сказавши Своє «так», вирушила в довгу подорож в гірську місцевість, щоби відвідати вагітну родичку (пор Лк 1,39). Вона поспішала. Мені подобається уявляти Богородицю, Яка поспішає. Так є завжди: Богородиця поспішає, щоби нам допомогти, оберігати нас. Нехай же Вона сьогодні візьме нас за руку на нашому шляху: нехай провадить нас стрімкими та виснажливими стежками братерства та діалогу, провадить нас дорогою миру.
