Поки що єдине логічне пояснення картини того, що відбулося і далі відбувається в Україні з точки зору Московії.
Відомо, що Путін – авторитарний диктатор, схиблений на конспірології. Як всякий старіючий диктатор він оточив себе тими, хто віддзеркалює йому його власні бажання. Це так, як дзеркало поставити навпроти дзеркала – і відразу замість замкненого простору виникне «нескінченний коридор» задзеркалля.
Багато хто з експертів пише, що Путін не читає і не дивиться нічого, окрім підбірок інформації та зведень, які надає йому оточення. Але навіть якщо би він і дивився ТБ, то і там він би побачив лише власне задзеркалля.
Отже система, яку створив тиран навколо себе, формує у нього цілком викривлену картину світу.
Як це стосується України?
Очевидно, що влада, вибудувана Путіним – корупційно-клептократична («партия жуликов и воров»). Тобто всі більш-менш значущі проекти влади В ПЕРШУ ЧЕРГУ мають мету збагатити дотичну до них верхівку, а вже потім – реалізацію певної заявленої мети.
«Український проект» – не виключення.
Тут є одне припущення, яке зараз важко довести документами, але яке поширене на рівні чуток і цілком логічно походить з попередньо сказаного.
Припущення полягає в тому, що для «команди», яка ще до Майдану почала працювати на «український проект» Путіна, він в першу чергу був джерелом прибутків.
Доступ до вух і очей тирана вони монетизували, створюючи в його голові «задзеркальну Україну». Ту, де «купка нацистів та агентів Америки» захопила владу, а народ їх просто терпить. Якщо цю купку усунути від влади – народ прийме російську владу і цим самим «проблема України» буде вирішена.
Для Путіна твердження про українців і росіян, як «один народ» – непохитна база світогляду. Отже всі свої задуми та рішення він базує на знанні того, як система відносин влада-народ «працює» в Росії. Там він через страх і механізми влади захопив країну, а народ це покірно приймає, бо московитська модель суспільства органічно не здатна реально опиратися владі (хіба що у вигляді голодних бунтів). Так само він думає про Україну: головне тут «захопити владу», отримати/виставити на огляд її символи (як от чучело Януковича), і тоді народ просто не матиме іншого виходу, як прийняти бажаний для Кремля стан речей.
Власне саме такий сценарій він прокрутив у Криму, потім у Донецьку та Луганську: швидке захоплення символів влади з подальшим підкоренням цій владі місцевого населення.
Для тирана це стало доказом вірності його світогляду і підставою вважати, що так можна зробити з цілою Україною. Але зазначу тут, що регіони, які він у такий спосіб захопив – були «найменш українськими» і «найбільш російськими» за менталітетом та етнічним складом, тому російський підхід там і спрацював. І навіть там видно, що переважно не урбаністична частина Донбасу, тобто більш «українська» – від початку не підтримала захоплення і залишилася в українському просторі.
Відтак після 2014 року група «українського проекту» в оточенні Путіна стала активно опрацьовувати його розширення. Тирану вливали в очі та вуха відповідну інформацію, яка ще більше переконувала його в тому, що захоплення України є питанням не принципу (можливо чи ні), а часу (швидше чи повільніше). На цей проект він асигнував великі кошти (адже велика ідея має дорого коштувати, правда?). Пишуть про приблизно півтора десятки мільярдів доларів за ці роки.
На ці гроші нібито створювалося політичне підґрунтя в Україні для капітуляції перед Кремлем. Партії, канали, експерти, «таємні групи зі створення народних республік» (днями такі викрили та знешкодили на заході України), підкуп чиновників (у мене є факти того, як у перший день війни наприклад у Чернігові одна відповідальна особа просто зрадила державу, віддавши злочинні накази) – на все асигнувалися шалені кошти.
Однак в реальності до стадії оплати конкретної роботи доходив мізер. Більша частина грошей розкрадалася відразу в Москві, потім те, що лишилося – на рівні українських посередників (а-ля Медведчук), потім ще частина – на рівні організаторів, які прямим виконавцям платили копійки.
У звітах Путіну оточення малювало російську машину в Україні у вигляді Ролс-Ройса чи Майбаха, а по факту мали вони тут щось середнє між Ланосом і Чері-к‘ю-к‘ю.
Пам‘ятаєте, як трясся Наришкін на Радбезі у Путіна, коли обговорювали «визнання республік»? Багато хто дивувався – чому? Зараз моя думка схиляється до того, що причина була проста: він, як один з беніфиціарів «проекту» розумів, що картина в голові у Путіна, яку він з поплічниками створив, і реальність – дуже різні. Що бліцкриг тирана, заснований на лабуді, якою його коримили років 10 чи більше, видоюючи під це мільярди для себе – виявить всю фальшивість конструкції.
Але ніхто з команди «українського проекту» не здатен сказати Путіну, що все, чим його годували роками – паперова туфта. Адже вони не знають, що для них буде за наслідками розкриття правди гірше – коли Путін повірить їм чи коли не повірить та запідозрить у зраді «на користь Америки».
Тож єдиний вихід для них – продовжувати грати за сценарієм з голови Путіна, який опирається на їхню власну брехню. Продовжувати воювати у задзеркаллі.
Всі ці припущення поки що мені здаються єдиним логічним поясненням того, чому машина московитів вперто пре за сценарієм, який в Україні та світі дає абсолютно протилежний від запланованого результат.
Ніхто не зустрічає окупантів з квітами, проросійські політики розбіглися або запевняють, що вони теж проти агресора. У захоплених містах населення надалі демонструє підтримку Україні, залишки проросійських настроїв на півночі, сході, півдні знищуються кожною ракетою і бомбою. Розсипається лояльність до проекту останнього ідейного бастіону «русского міра» – Церкви МП в Україні.
Але Путін, відгороджений від реальності, продовжує вірити тому, що йому повідомляють беніфиціари «укрпроекту». Чи можливо вже і підозрює, що йому брехали? (якщо правда, що він дав вказівку перевірити використання коштів на цей проект, про що днями писали – то так, підозрює).
Хто дивився німецький фільм «Бункер» («Падіння») про останні дні життя Гітлера, той пам‘ятає, як фюрер на карті оборони Берліна рухав у атаку не існуючі армії та запевняв себе і оточення, що є всі шанси на перемогу. Мабуть зараз те саме відбувається в голові Путіна – він не хоче вірити, що поставив на карту свою владу і життя, не кажучи вже про майбутнє Росії (на яке йому, за великим разунком, начхати) – і виявилося, що його карта бита і весь розрахунок – хибний, заснований на обмані та самообмані.
Саме тому справді важливо змусити Путіна вийти з бульбашки задзеркалля – на живі переговори, лицем до лиця, щоби спробувати прорватися крізь завісу самоомани та брехні і показати реальну картину та її наслідки.
Щоби тиран зрозумів – втілення до кінця його плану в Україні матиме особисто для нього значно гірші наслідки, ніж згода відступити на прийнятних умовах. І можливо рефлекс самозбереження спрацює та він відступить.
Джерело: архієпископ Євстратій (Зоря).
