У церковному хорі в селі Чорнолізці, що на Івано-Франківщині, співає понад 40 чоловіків: від слюсарів до музикантів. Майбутніх співаків регент хору Петро Токарик шукає усюди та навчає співу з азів.
Як за 22 роки вдалося зібрати чоловічий хор та залучати до нього молодь розповідає у репортажі «Суспільне».
Через спів до Бога
Зазвичай спів чоловічого хору можна почути на літургії у храмі Перенесення мощей святителя Миколая Православної Церкви України села Чорнолізці. Тут уже 12 років священником служить отець Василь Качур. З його слів, хористи іноді співають під час архієрейських богослужінь. Також деякі юнаки, які співали у хорі, вирішили присвятити життя Богові.
«У Рівненській області є отець Тарасій Юречко. Він маленькою дитиною прийшов до цього хору і тут співав. Багато хлопців, які також співали у цьому хорі, зараз навчаються в Київській православній богословській академії», — каже отець Василь Качур.
Не всі хористи ходили до церкви, каже Петро Токарик. Спочатку прийшли в хор.
«Це не помітно, але перебування в такій духовній атмосфері впливає на людину. Хлопці чують проповіді нашого настоятеля, моляться і починають задумуватися над своїм життям», — говорить Петро Токарик.
Співати можуть усі
Хористів Петро Токарик не рахує. Каже, їхня кількість часто змінюється: одні їдуть за кордон на заробітки, в інших — свої справи. Тому часом самотужки шукає охочих співати у церковному хорі.
«Я їжджу селом, шукаю: «Як тебе, звати?» — Коля. «Колядуй «Нова радість стала». Бо цю колядку майже всі люди знають. І кажу: «Приходь на розспівку». Бо людині треба розспіватися один місяць, два, буває — пів року. Треба також виробити музикальний слух. Я шукаю хористів, але це вже як людині «Бог покладе на серце», — каже Петро Токарик.
З його слів, майже ніхто з хористів не має музичної освіти. Тільки декілька людей ходили у музичну школу, один закінчив інститут мистецтв.
Один з учасників чоловічого хору — Федір Козак. Чоловік співає у хорі 15 років, за фахом — слюсар. Федір уже вийшов на пенсію. Каже, хор «помолодшав» за ці роки.
«Я почав у хорі співати, коли ним керувала наша тітка Катерина. Вона ще вчилася за Польщі керувати хором. Співав у тому хорі разом із людьми у поважному віці. А потім прийшов Петро Іванович (Петро Токарик — ред.). Створився такий «кістяк» хору. Ми між собою називали його «малий хор», — каже Федір Козак.
У селі співати у хорі — «круто»
На початках у чоловічому хорі співали шість-вісім людей, пригадують одні з перших хористів клінічний провізор Микола Юречко та сантехнік Микола Токарик. У змішаному, який складався з жінок та чоловіків, налічувалося понад 60 учасників. Нині стільки ж людей можуть зібрати в чоловічому.
«У селі серед молоді співати у церковному хорі — тепер те, що молодь називає “круто”. І слава Богу, що так є. Дякуємо нашому регенту, який старається. Може, десь-колись і сварить, дисциплінує. Всі ми були молодими й знаємо, що придумати, аби не прийти», — каже Микола Юречко.
Серед учасників хору є й школярі. Наприклад, Михайло Парипа почав співати в 10 класі.
«Співаю вже рік у хорі. Дуже сподобалася ця атмосфера. Як співаєш — слів нема, дуже подобається», — каже Михайло Парипа.
«Ми — як велика сім’я»
Хористи не отримують зарплатні, але, каже Федір Козак, знаходять тут другу сім’ю.
«У нас репетиція — раз у тиждень, у п’ятницю. Тієї п’ятниці чекаю, як не знати чого! Разом з молоддю я тут себе відчуваю молодим. Мені це дуже приємно», — розповідає Федір Козак.
Хористи часто спілкуються через Viber-групи, якщо немає змоги прийти на репетицію. Навіть перебуваючи з кордоном, співаки вивчають нові партії.
«Я завжди хлопцям кажу, що зараз ми «на цьому стільці сидимо». Були до нас хористи, будуть і після нас. Наше діло, щоби отой час, який Бог нам відміряв для служіння церкві, ми провели так, щоб «совість не їла», — каже регент хору.
Петро Токарик здобував освіту в Київській духовній академії та семінарії УПЦ КП (тепер Київська православна богословська академія ПЦУ — ред.). Проте через проблеми зі здоров’ям з третього курсу перевівся в Івано-Франківську духовну семінарію. Хоча батько був священником, не наважився обрати такий шлях.
«Хори у Чорнолізцях були сильні завжди»
У чорнолізькому хорі бережуть пісенну традицію, яку люди століттями передавали з покоління в покоління. Окрім східного та київського розспівів, мають свій місцевий.
«Хори у Чорнолізцях були сильні завжди. Хоч люди не мали музичної освіти, але мелодії нам залишили дуже прекрасні. Такі, що їх зараз немає ніде. Їх для нас залишили наші попередники. У нас була така Катерина Мельник, був отець Дмитро Слободян. Він, до того як стати священником, керував хором багато років. Його дідо також був вчений дяк», — каже Петро Токарик.
Зібрали понад сто давніх пісень
У репертуарі хору є також приблизно 100 давніх українських пісень, які співали в Чорнолізцях. Деякі зібрав попередній хор, частину співаки записали від бабусь та дідусів.
«Коли не піст, то ми стараємося після репетиції ще на дворі якусь українську пісню заспівати. Якось кажуть мені: “А ти знаєш, що люди вночі виходять опівночі, щоб послухати українські пісні?” Ми цього не знали й вже цю традицію підтримуємо», — розповідає Петро Токарик.
Цього вечора хористи співають «Добрий вечір дівчино, бо я вже йду спати».
