4 лютого 2022 року виповнилось 145 років від народження українського археолога та мистецтвознавця, жертви сталінського терору Макаренка Миколи Омеляновича, якого було страчено совєтськими окупантами через його відмову підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Цього дня до меморіальної дошки, що розташована на стіні біля Економічної брами обителі на вулиці Трьохсвятительській, поклали квіти, а у Михайлівському соборі духовенство Православної церкви України звершило панахиду за сміливим і видатним вченим, пише “Вечірній Київ”.
У 2021 році письменниця Оксана Забужко розповіла, що в Україні постать Миколи Макаренка мало знана і дуже недооцінена.
За її словами, Микола Макаренко, уже знаючи, що Михайлівський не врятувати, а така ж небезпека є і щодо Софійського собору, через знайомих, звернувся до свого товариша – французького письменника, лауреата Нобелівської премії в галузі літератури Ромена Ролана, якого у ті часи шанували у країні совєтів.
Після цього, Ролан начебто звернувся з відповідним клопотанням до тирана Іосіфа Сталіна, що й зберегло храм. Аргументи, які наводились у клопотанні, свідчили, що Софія Київська має значення і для французького народу – у ньому вінчалась їхня королева Анна Ярославна.
“Вечірній Київ” нагадує, народився Микола Макаренко 4 (16 лютого) 1977 у селі Москалівка на Сумщині. Навчався у Лохвицькій гімназії, а потім у Петербурзькій школі технічного малювання барона Олександра Штиглиця, у 1902-1905 роках – в петербурзькому Археологічному інституті.
Свою діяльність розпочав в Ермітажі, тісно співпрацюючи з Імператорською Археологічною комісією, друкувався в часописах, викладав на Вищих жіночих архітектурних курсах, вивчав мистецьку спадщину Михайла Ломоносова та Тараса Шевченка.
З 1902 року проводив розкопки в Новгородській, Полтавській, Катеринославській, Харківській губерніях. У 1910 році на розкопках Великого Новгорода з Миколою Реріхом, і став його близьким другом та співробітником.
Коли впала Російська імперія він переїхав до Києва і у 1918 році отримав громадянство Української Народної Республіки. У складі Софійської комісії та Археологічного Комітету досліджував Софійський собор, пам’ятки Київської держави, Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору. Брав участь у археологічних розкопках Ольвії, Спаського собору в Чернігові, Крейдищанського комплексу поблизу Сум, Маріупольського могильника. Здійснював розкопки пам’яток трипільської культури на Київщині, а у Києві – на місці Десятинної церкви.
У 1934 році Миколу Макаренка заарештували за звинуваченням участі у контрреволюційній діяльності (фактично – за відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору). На місці стін, які стояли ще з дванадцятого століття, планували спорудити гігантський пам’ятник Леніну та комплекс урядових споруд. Макаренко навіть звернувся з телеграмою до тирана Іосіфа Сталіна з поясненням, чому Михайлівський треба зберегти.
Науковця заслали на три роки до Казані, де він викладав у художньому технікумі, був консультантом Центрального музею. 1936, після повторного арешту, його засудили ще на три роки та відправили у Томську виправно-трудову колонію №2.
15 грудня 1937 року науковця втретє заарештували і постановою “трійки” Наркому внутрішніх справ Совєтського Союзу розстріляли у тюрмі 4 січня 1938. Місце поховання досі невідоме.
Посмертно археолога реабілітували. У січні 1989 року – це зробив найвищий колегіальний орган державної влади в Совєтському Союзі – Президія Верховної Ради СССР.
У 1997 році на Економічній брамі київського Свято-Михайлівського монастиря встановлено меморіальну дошку з барельєфом Макаренка, скульптор пам’ятки – Юрій Багаліка.
