Українська мова – основа конституційного ладу, запорука ідентичності нації, невід’ємний атрибут держави, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Це – мова титульної нації України і, відповідно до загальноприйнятої світової практики та Основного закону, виконує функцію єдиної державної.
Про це пише мовний омбудсмен Тарас Кремінь у своєму блозі для lb.ua.
За його словами, в Росії з цим не погоджуються – постійно, перманентно, протягом багатьох віків. І сьогодні там знову підгорає. Кремлівські пропагандисти вже “зуби з’їли” на своїх постійних вигадках. Останнім часом вони, маючи очевидну маніакальну залежність, використовують вишукано-дошкульні форми дезінформації, якими системно намагаються оприлюднити пропагандистські концепти. Алогічні спроби прирівняти холодне до зеленого, аби тільки повірили, – традиційна практика інформаційних ляльководів, які, передовсім, прагнуть викликати емоцію, підкріплену “зовнішнім авторитетом”, “життєвою історією”, “статистикою”, “страшними наслідками”, неіснуючими “першоджерелами”. Перераховане – класичний інструментарій інформаційних маніпуляторів, мета яких – вигадати паралельну дійсність як структурний елемент “гібридної війни”. Гучність децибелів “мовної істерії” доводять вкотре: утвердження в Україні української мови – ледь не найстрашніший сон для влади РФ.
Ми добре пам’ятаємо, що вторгнення Росії в Крим, окупація Донецької та Луганської областей, спроба захоплення інших південних та східних областей України тривали під гаслом “захисту прав російськомовного населення”. Мовне питання стало однією зі страшних маніпуляцій, використовуваних російською пропагандою. Мені, як голові Миколаївської обласної ради у 2014 році, пригадуються й інші страшилки про “бандерівців”, “кров немовлят”, “відрізані язики” тощо. Та хіба тільки цим лякають? Роспропагандисти називають Уповноваженого із захисту державної мови “шпрехенфюрером”, працівників секретаріату – “мовними поліцаями”, заявників – “стукачами”, мовний закон, підкріплений рішенням Конституційного суду, – “дискримінацією російськомовних в Україні”. Як бачите, геббельсівський інструментарій в дії.
І вже сьогодні Москва не на жарт обурена утвердженням в Україні української мови як державної. Днями в Міністерстві закордонних справ РФ поскаржились на те, що в Україні державна мова приходить на зміну російській у різних сферах, зокрема в освіті. І продовжили тиражувати чергові фейки.
“Порушення прав багатомільйонного російськомовного населення в Україні досягли жахливих масштабів. Влада країни приймає дискримінаційні закони про мову, освіту, так звані, корінні народи, витісняючи російську мову з усіх сфер життя”, – йдеться на сайті МЗС РФ.
Що ж стало поштовхом до цього облудного галасу? Справа в тому, що Держдепартамент США 20 січня опублікував інформаційний бюлетень про російську дезінформацію стосовно України. У ньому йдеться про кілька російських військових і розвідувальних структур, які ведуть постійну інформаційну війну проти України.
“Ці дії включають поширення дезінформації та пропаганди, яка намагається зобразити Україну та українських урядовців як агресора у російсько-українських відносинах. Такі заходи мають на меті вплинути на західні країни, щоб вони повірили в те, що поведінка України може спровокувати глобальний конфлікт і переконати громадян Росії у необхідності військових дій в Україні”, – йдеться у згаданому звіті Держдепартаменту США.
Водночас, американські партнери звернули увагу на те, що в окупованому Росією Криму та в ОРДЛО українці стикаються з придушенням їхньої культури та національної ідентичності, а також живуть за умов жорстоких репресій та страху. При цьому в США зазначають, що немає жодних достовірних даних про те, що будь-які етнічні росіяни чи російськомовні перебувають під загрозою з боку української влади.
У відповідь на це офіційна Москва знову бреше, заявляючи, що нібито ситуація з правами людини в Криму, включаючи становище національних меншин, “не просто покращилась… а стала якісно іншою”. Крім того, російське МЗС вкотре обурилося підтримкою української мови в Україні і побачило в цьому “жахливі масштаби” порушень та утиск російськомовних громадян.
А міністр закордонних справ Росії взагалі йде далі, заявляючи, що не лише в Україні дискримінація російської мови досягла масштабів лиха. Мовляв, на додачу і в країнах Балтії “оголошено відкриту війну проти російської мови, російськомовної освіти” в порушення численних міжнародних конвенцій, тож тепер російська мова вимирає на пострадянському просторі.
Окрім того, сусідня країна-агресор знову вказує, якою мовою мають розмовляти на міжнародному рівні українські спортсмени. Рікою ллється істерика з приводу того, що українські олімпійці в Пекіні розмовлятимуть і даватимуть інтерв’ю українською. Кремлівська пропаганда стверджує, що українським спортсменам наказовим способом заборонено фотографуватись з росіянами.
До обговорення рекомендацій від Мінмолодьспорту українським спортсменам долучились чи не всі російські ЗМІ. Договорилися до того, що Україна вже й Олімпійську хартію порушує!
Нагадаю всім, кого досі мучать українськомовні протиріччя: 16 липня 2019 року в Україні набув чинності закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, більшість норм якого вже давно працюють.
У січні 2021 року вся сфера обслуговування перейшла на українську мову при спілкуванні з клієнтами й відвідувачами, у липні запрацювали статті щодо державної мови у сфері культури та туризму. А зовсім недавно – 16 січня 2022 року – загальнодержавні газети та журнали, які видавалися недержавною, відтепер виходять українською. Також зазначу, що згідно з останніми опитуваннями соціологів, переважна більшість українців вважають своєю рідною українську і підтримують мовний закон.
Ми добре знаємо, що подальший масовий перехід на основну мову – державну, українську – наш історичний вибір, вимога закону, неперервний процес утвердження національної ідентичності заради вибудовування свого кращого майбутнього. І хай би як там не пригорало в Кремлі, коли української буде ще більше, як би не поширювалися пропагандистські брехні, до чого виробився міцний національний імунітет, пам’ятаймо слова славетного Івана Огієнка (митрополита Іларіона): “Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного. Поки живе мова – житиме й народ як національність”.
