На сайті Відділу зовнішньоцерковних зв’язків РПЦ з’явилась стаття у якій ректор навчального закладу Київської православної богословської академії РПЦвУ і єпископ РПЦвУ Сильвестр (Стойчев) поширює фейки і намагається перекрутити історію, зманіпулювавши фактами.
Зокрема служитель РПЦвУ намагається довести, що РПЦЗ (Російська Православна Церква Закордоном) нібито ніколи не переставала визнавати благодатність РПЦ і її таїнств. І навпаки: РПЦ завжди вважала РПЦЗ канонічною церквою. Крім цього сама РПЦЗ начебто завжди уявляла себе частиною РПЦ.
Єпископ Сильвестр, сміливо заявляє, що РПЦ та РПЦЗ не застосовували взаємних церковних заборон, таких як позбавлення сану або відлучення від Церкви (анафеми).
«Все це показує глибоку некоректність аналогій, які проводяться між Актом про відновлення канонічного спілкування 2007 р. та проблемою лікування церковних розколів в Україні.», – резюмує єпископ РПЦвУ Сильвестр (Стойчев).
Але чи насправді це не так
Зацитуємо текст із публікації професора Володимира Мельника на цю тему. У своїх публікаціях він згадав про те, яка істерія була в РПЦ на адресу РПЦЗ до приєднання до РПЦ у 2007 році. У 90х роках з’являється праця відомого о. Даниїла Сисоєва «Зарубіжна Церква: розкол чи єресь?» і широко розповсюджується на просторах РПЦ. У ній автор стверджує, що «безбожний Карловацький розкол» (тобто, РПЦЗ) НЕ має апостольського спадкоємства і благодаті: «Позаяк в розколі немає благодаті, то і таїнства у зарубіжників не відбуваються», і робить цілком однозначний висновок: «Зарубіжна Церква має риси не тільки розкольницького, але і єретичного збіговиська». Вже згадуваний раніше митр. Агафангел описував РПЦЗ в Одесі вельми барвисто: «Сьогодні НЕ Христос перебуває в “храмі”, де служить Пашковський (тобто, єрарх РПЦЗ єп. Агафангел (Пашковський) — В.М.), але сатана з бісами стоять навколо його престолу. Ця лжецерква — прообраз лжецеркви антихриста, де під виглядом священицьких ряс і шат ховається диявол, де під виглядом проповіді проголошується хула на Духа Святого, яка, за словом Христа-Спасителя, “не проститься ані в цьому віці, ані в майбутньому” (Мф . 12:32). “Таїнства” і обряди, що здійснюються там, не мають ніякої благодатної сили, навпаки, вони ведуть до смерті. Беручи участь в цих “таїнствах” і “богослужіннях” люди самі себе відлучають від Церкви і підпадають під прокляття. Не тільки відвідування нечистих храмів, але будь-яке молитовне спілкування з ними (кліриками РПЦЗ) є згубним для душі». З боку єрархів і кліриків РПЦ звучать заборони відвідання «капищ карловчан», а самі клірики перехрещують перейшовших до них з «Карловацкого розколу».
Ось ще деякі вислови із офіційних ресурсів РПЦ про РПЦЗ: «Шляхом смерті йдуть вожді безбожного Карловацкого розколу і ведуть за собою до вогненної брами геєни паству, що сліпо їм повинується», «хоча розкол за зовнішнім виглядом прагне зберегти риси Церкви, в дійсності це збіговисько не має ані духу істини, ані Божественної благодаті», «цей безбожний розкол не має ані апостольського спадкоємства, ані благодаті», «Позаяк в розколі немає благодаті, то і таїнства у карловчан не відбуваються», «вони позбавилися благодатної сили Духа Святого і незмінно гинули для вічного життя у Христі», «Лише ґвалтовані від диявола можуть наполягати на визнанні “істинності” цього збіговиська», «вожді розколу ведуть пагубні єресі і викличуть на себе швидку погибель», «закликаємо тих, хто перебуває в розколі, повернутися в рятівне лоно РПЦ, перемогти скам’янілість своїх сердець і принести покаяння». На безумовності покаяння «карловчан» особливо акцентували. Це лише деякі цитати єрархів і богословів РПЦ, що виражають цілком офіційну позицію РПЦ. Слова ці звучали зі сторінок богословських праць, що видавалися з грифами, звернень священноначалля та офіційних видань РПЦ, включаючи Журнал Московської Патріархії, який «є виразником істинно церковного самосвідомості».
Втім, не відставала і РПЦЗ. Так, в 1996 році Першоєрарх РПЦЗ митр. Віталій (Устинов) в своєму листі описує РПЦ МП: «ця Церква узурпатора церковної влади митрополита Сергія і, звісно, послідовно його наступників. А для нас це Церква лукавство, церква антихриста. […] Тепер вже на нас лягає священний обов’язок і невід’ємне право також, orbe et urbe, оголосити про безблагодатність Московської Патріархії і вже більше не мати з нею ніякого спілкування». У РПЦЗ РПЦ так само вважають єретичним збіговиськом. На Архиєрейському Соборі РПЦЗ в травні 1998 «карловчани» пропонують свій рецепт подолання розколу: «Що спільного може бути у Російської Зарубіжної Церкви з Московською “патріархією”? Нічого! А отже будь-які “діалоги” або “співбесіди” з МП — це або верх нерозуміння сутності речей, або — зрада правди Божої і Церкви. Тому потрібно чітко усвідомити і офіційно затвердити, що нині РПЦЗ — це не частина Російської Церкви, а єдина законна Російська Церква у всій повноті! […] А якщо все ж душа болить про російськомовних в Росії, то тільки постійним і твердим викриттям МП, а не заграванням з нею можна врятувати в Росії тих, хто ще шукає порятунку і здатний його прийняти. Скільки ще бід хочуть накликати на наші голови прихильники братання зі злочинною і єретичною МП?». На початку 2000 року єрарх РПЦЗ арх. Берлінський Марк (Арндт) на запитання про об’єднання з РПЦ відповів: «Московська патріархія — державна установа, слухняна раба безбожної держави, керована темними силами […]. Заклик до об’єднання з терористичною організацією, якою явила себе МП, можна оцінити лише як цинізм і знущання». Клірики РПЦЗ аналогічно забороняють відвідувати храми РПЦ і перехрещують тих, хто перейшов до них з «Червоної церкви».
Дуже знайома і впізнавана риторика. Та ж непримиренність, ті ж звинувачення, ті ж аргументи, та ж впевненість у своїй правоті… А чим все закінчилося? З початком процесу об’єднання єрархи і клірики РПЦ «раптом» стали помічати благодать у своїх опонентів. А незадовго до об’єднання і зовсім стверджують, що «ми ніколи не сумнівалися в благодатність РПЦЗ». Так вчинив і багаторічний викривач «безбожної Карловацькой секти» митр. Агафангел (Савін). Так чинять і зараз пропагандисти Московської патріархії і єпископ РПЦвУ Сільвестр (Стойчев).
Таким чином РПЦЗ переставала визнавати благодатність РПЦ і її таїнств і навпаки – РПЦ не визнавала таїнств у Російської Православної Церкви Закордоном. Це було взаємним невизнанням. За таких умов у РПЦЗ не могли навіть припустити думки, щоб уявляли себе частиною РПЦ і прямо заявляли зворотне, що “РПЦЗ — це не частина Російської Церкви, а єдина законна Російська Церква у всій повноті”. Крім цього, у РПЦЗ перехрещували дітей, які хрещені були у РПЦ і ще раз звершували хіротонію, над священнослужителями РПЦ.
Отже стаття єпископа РПЦвУ Сільвестра (Стойчева) , передрукована і поширювана в РПЦ, є відвертою брехнею, антиісторичною і антинауковою, маніпулятивною та пропагандистською публікацією.
За матеріалами праць професора Володимира Мельника.
