Чим довше триває імперський сон російського народу, тим важчим буде його пробудження, а можна й не прокинутися від передозування патріотизму.
Кремль живе у ілюзорному світі. Намірившись воювати, черговий раз, після СРСР, з усім світом він явно не врахував свої убогі сили. Якщо економіку СРСР можна було порівнювати з економікою США, то економіка нинішньої РФ становить лише десяту частину від американської.
Проте Кремль продовжує влазити у всі щілини світової політики, шукаючи своєї вигоди. З цією метою широко використовуються його так звані «інформаційні війська», які за допомогою інформаційної зброї вже відзначились у всіх гучних світових військових та політичних кризах.
Шляхом тотальної ідеологічної, політичної та економічної мобілізації ресурсів суспільства Російській імперії вдалося зберегтись під брендом «СРСР». Щобільше, вона навіть змогла створити «транзитну цивілізацію», яку зазвичай називають «радянською», яка проіснувала близько 70 років і залишила глибокий слід в історії російської культури. На жаль, це не змогло призупинити процес розпаду, а лише сповільнило його.
Проте саме завдяки мирному характеру розпаду СРСР Росії дивом вдалося стабілізувати ядро імперії. Багато хто з тих, хто сьогодні проклинає Горбачова за розвал країни, навряд чи усвідомлюють те, що якби процес тоді пішов так, як зараз, то самого предмета дискусії вже давно б не існувало.
Однак забезпечити стійкість системи старими методами шляхом нової тотальної мобілізації суспільства не вдалося. Виявилося, що двічі увійти в ту саму ідеологічну воду неможливо. Імпортний, до того ж погано засвоєний лібералізм не підходив з метою збереження імперії.
Тому Росія перетворилася на початок ХХІ століття на «політтехнологічну» імперію, яку утримують від розпаду не так уподобані нею «духовні скріпи», як дешеві трюки.
Початок нової і сподіваюся останньої фази розпаду імперії ознаменувався серією військових конфліктів «місцевого значення», які виникли практично нізвідки, як Вершники Апокаліпсису. Воюючи, імперія продовжує собі життя.
Російсько-українська війна виявилася настільки стрімкою, що більшість у Росії (але не в Україні) навіть не встигла усвідомити, що це була саме війна. Втім, історія знає приклади як швидкоплинніших, так і більш безславних воєн. Те, що окупація Криму сталася практично без жодного пострілу, нічого не змінює. До того ж решта атрибутів воєнного часу, і в першу чергу політична і психологічна мобілізація суспільства, присутні сьогодні в Росії навіть у надмірній кількості.
Ця війна, яка комусь здається наступальною, насправді є глибоко оборонною. Імперія не нападає, а захищається, торгуючи собі історичний час.
Щоб загальмувати розпад, суспільству у вену впорскнули патріотичний морфій. Як і будь-який наркотик, він здатний зняти біль та створити відчуття ейфорії, але це навряд чи можна вважати розв’язанням проблеми. У Росії є два шляхи: або вона змушена буде споживати все більші і більші дози цього морфію, рухаючись від однієї війни до іншої (і рано чи пізно загине від передозування патріотизму), або в недалекому майбутньому на неї чекає ломка.
Автор: богослов Мамука Путкарадзе
