На перший погляд видається дивним, що Церква Христова у ХХІ столітті відзначає свято на спогад старозавітного обряду – обрізання крайньої плоті новонародженим хлопчикам, яке звершувалося на знак давнього завіту (угоди, союзу) між Богом та Авраамом, родоначальником єврейського народу. Про встановлення цього звичаю детально оповідає книга Буття, глава 17-та. Але ж ми знаємо, що через Господа нашого Ісуса Христа з людством було укладено Новий Завіт, за яким ми живемо нині, і за ним «в Христi Iсусi не має сили нi обрiзання, нi необрiзання, а вiра, яка дiє любов’ю (Гал. 5: 6).
Про це розповідає ПЦУ.
У Новому Завіті обряд обрізання поступився місцем Таїнству Хрещення, прообразом якого він і був. Тож чому Обрізання Господнє, хоч і не є дванадесятим святом, але шанується Церквою як велике?
Для християнина повноцінне духовне життя починається з Таїнства Хрещення. Чимось подібним було обрізання у старозавітної Церкви: «обрізаний» вважався приналежним до народу Ізраїля, виконавцем Божої волі, а «необрізаний» – вигнанцем і язичником: «…знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій язичником» (Бут. 17: 14).
Необхідність звершення над Ісусом Христом цього старозавітного обряду обґрунтовується тим, що Він прийшов не порушити Закон, але виконати його (Мф. 5: 17), довівши тим самим його до логічного сповнення і завершення: «Бо кiнець закону – Христос» (Рим. 10: 4). До того ж, якби Він не прийняв обрізання, то ніхто тоді би не визнав в Ньому обітованого Месію, нащадка Авраамового.
Ще одна причина: подія Обрізання Господнього додатково стверджує істинність втілення Сина Божого, Який прийшов у світ не у видінні, не як образ чи дух, але у повноті прийнявши людську природу. Адже в перші століття християнства було поширено багато лжевчень, які відкидали цю істину і не могли прийняти правдивості Боговтілення.
Важливим повчальним сенсом цієї події є також засвідчення Сином Божим Свого упокорення перед законом, бо хоча Він Сам, як Бог, є Законодавцем, але як Син Людський Він добровільно упокорився перед ним. Так, Він прийшов встановити новий Закон, але Він не діяв свавільно, а виконав вже існуючі закони.
В обрізанні, як зараз у хрещенні, людині давали ім’я. «А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі», – оповідається в Євангелії від Луки (Лк. 2: 21). Наречення імені – дуже важливий момент, бо саме воно виділяє людину з-поміж інших, ідентифікує її. Ім’я Ісус у перекладі з давньої єврейської мови означає «Бог спаситель, Бог спасає». Таким чином і сама подія найменування ще раз підкреслює істинність і повноту Боговтілення, бо з людською природою Син Божий приймає й все людське (не перестаючи бути Богом), в тому числі ім’я.
Ось чому свято Обрізання Господнього входить у цикл різдвяних свят – бо тісно пов’язане з Різдвом Христовим і розкриває нам важливі аспекти Боговтілення.
