Днями керуючий справами РПЦвУ митрополит Антоній (Паканич) дав інтерв’ю проросійському телеканалу UkrLive, в якому вкотре повторив уже традиційні для російської церковної пропаганди тези, які, зважаючи на нещодавні події, зокрема, заснування екзархату РПЦ в Африці, набули нових барв.
Так, наприклад, традиційний меседж РПЦвУ в озвученні Паканича про те, що усе повинно «вирішуватись на основі православних канонів», зокрема питання Української автокефалії, виглядає доволі комічно, чи навіть абсурдно. Як зазначалося мною у попередніх публікаціях і що підкреслювали багато релігійних експертів та богословів: утворення «Екзархату РПЦ» в Африці відбулось всупереч тих же православних канонів, які неправомірно і недоречно РПЦ намагається примітити до Вселенського Патріархату!
То як представник релігійної організації, що свідомо і навмисно порушила священні канони, збирається домовлятись з іншими, вказуючи на їх помилки? Як сказано в Писанні «за словами своїми осуджений будеш» (Мф. 12, 37). Я вже відзначав, що для РПЦ канон як дишло, і якщо їм порушувати церковні правила – звична справа, то для інших – смертний гріх та страшний злочин, який не змити «навіть мученицькою кров’ю», як полюбляють говорити в середовищі Московського Патріархату.
Гордість і пихатість вже так засліпила душевні і тілесні очі Паканича і його колег, що вони вже не в змозі відрізнити біле від чорного. Бо ж, на їх думку, порушуючи канони, вони дбають про Церкву та її вірних, але якщо заради цієї ж мети діє інша Помісна Церква, але всупереч позиції Москви, то це іменується останньою як єресь. Проте може єресь несуть самі російські єрархи? Знову згадуються слова Господа, які стали загальновідомим афоризмом: в чужому оці і скалку видно, у своєму і колоду не помітиш (Мф. 7, 3).
Бо ж якщо діяти за таким принципом то, перш за все, самій РПЦ потрібно визнати, що вона сама упродовж 300 років порушувала ці канони, зокрема, підло порушила принципи грамоти Константинополя про право висвячувати Київського митрополита. Скориставшись скрутним становищем Константинополя, РПЦ анексувала Київську митрополію та упродовж усього згаданого періоду працювала над тотальним знищенням українських церковних традицій, і проводила свідому політику асиміляції українського православ’я. В одному із моїх попередніх дописів я відзначав, що все це було зроблено всупереч волі духовенства і пастви Української Церкви, тобто із порушенням «соборності», про яку заявляють представники РПЦ, і зокрема Антоній у згаданому інтерв’ю.
На цьому фоні ще більш безглуздо і абсурдно звучать тези про те, що «українське питання» повинне розглядатись саме «соборно». Дивна річ, адже Москва присвоїла Київську Митрополію в односторонньому порядку без будь-якого обговорення на Всеправославному рівні, тепер же це питання повинно розглядатись виключно на Всеправославних нарадах чи соборах. Тобто раніше Москві було начхати на «соборність», а тепер їй закортіло вирішувати це питання «соборним розумом».
Примітно, що сам проєкт цього «соборного вирішення» має відбуватись лише за московським сценарієм. Не важко здогадатись яким чином має відбуватись це соборне обговорення, а саме завдяки «Амману 2.0», про який також згадує Антоній у своєму інтерв’ю.
У ньому ж він опосередковано розповів про його майбутній формат. Так, за його словами, в майбутньому це може бути або зустріч Предстоятелів, або Предстоятелів та представників інших Помісних Церков. Такі меседжи вкотре свідчать про безуспішність цієї російської авантюри. Імовірно, що в Москві вже зрозуміли, що заручитись підтримкою усього Православного світу їм не вдасться.
Єдине, на що вони можуть розраховувати, то це лише зібрати усіх своїх сателітів, та за їх допомогою утворити «новий московський антиканонічний гібрид», який нічого спільного із Церквою мати не може. Таким чином «Амман 2.0» з «Всеправославного Собору» (як його бачили в Москві на початку) перетвориться на банальне розбійницьке зібрання, на якому, за гроші російського бюджету та бізнесменів, буде оформлено остаточне відокремлення Російської Церкви від повноти Вселенського Православ’я. Можливо саме це Антоній мав на увазі, коли говорив про скоре оформлення цього розколу.
Також абсурдним звучать припущення Антонія про те, що керівництво ПЦУ нібито «маріонетка в руках більш сильних церковних і геополітичних гравців». Хто дійсно «маріонетка» то це сама РПЦвУ, яку представляє Антоній, і яка без вказівки із Москви не приймає жодних істотних рішень.
Окремо хотів би підкреслити, що все це задекламовано у самому статуті релігійної організації Паканича. Саме тієї організації, яка під релігійною обгорткою відстоює геополітичні інтереси Кремля, насаджуючи в Україні шовіністичну ідею «руського міра».
Бо ж саме в білокам’яній приймаються відповідні рішення щодо її філії в Україні. Окремо хотів би підкреслити, що для прийняття таких рішень навіть не важлива думка як Паканича так і його безспосереднього керівника митрополита Онуфрія (Березовського). Адже усі постанови стосовно українського питання, починаючи від вересня 2018 року, приймаються в Москві, а потім практично дослівно дублюються у відповідних рішеннях Синоду Онуфрія. Та й сама РПЦвУ своїми діями та вчинками це лише підтверджує, про що існує достатньо доказів, які не варто знову повторювати.
Тому говорити про те, що все, що пов’язане з ПЦУ, зокрема її визнання з боку інших Помісних Церкво, це все плід геополітичної гри, є лише черговим проявом російської брехні. Фактично представники РПЦ діють за принципом «лучшая защита – это нападение», згідно якого звинувачують усіх в тому, в чому самі потопають не одне століття.
Також хотів би звернути увагу на слова Паканича про македонське питання, у світлі нещодавньої зустрічі духовенства невизнаної Македонської Церкви з патріархом Варфоломієм. Так, за його словами, Фанар в особі патріарха Варфоломія робить певні кроки задля визнання «македонських разкольників», тим самим «підтримує не канонічну церкву, а розкольників».
З приводу цього мені згадуються слова колеги Паканича протоєрея Миколи Данилевича, який в одному із своїх інтерв’ю заявив, що Македонська Церква «має апостольське преємство, немає проблем із хіротоніями, але є конфлікт із Сербською Православною Церквою», а тому їй «легше отримати «законну» автокефалію». Таким чином один спікер РПЦвУ суперечить іншому, що вкотре свідчить про безглуздість їх аргументів та взагалі усієї риторики.
Окрім зовнішньо церковних питань Антоній торкнувся і внутрішньої української ситуації. Зокрема, він вкотре повторив відверту брехню про те, що патріарха Варфоломія на вимогу МПвУ не запросили на молитву за Україну з нагоди 30-ої річниці Незалежності, що відбулась у Святій Софії Київській. Нагадаю, що участь Його Всесвятості у цьому заході і так не передбачалась проте представники РПЦвУ подали це як власну перемогу.
Особливу увагу він присвятив відносинам із владою. Так, на його думку, ситуація «кардинально змінилась» від тієї, яка була за попередньої влади. Проте досі їм заважають «антицерковні закони», від чого Антоній вважає, що в Україні порушують Конституцію. Таким чином Антоній вже суперечить сам собі. Адже спочатку він говорить про те, що ситуація змінилась, і вона їх влаштовує, а через декілька хвилин вказує на порушення Конституції.
Підсумовуючи усе вище викладене, хочу відзначити, що це інтерв’ю дає можливість припустити, що в середовищі РПЦ нічого нового не придумали, а вкотре повторюють уже звичні тези. Його заяви про майбутнє оформлення розколу, яке відбудеться, якщо усі Помісні Церкви не приймуть їх вимоги, і не відіграють все назад – це свідчення того, що Москва обрала шлях на повну ізоляцію від Православ’я.
Усе це є виявом «православного тероризму», як про це влучно висловився архієпископ Константинопольського Патріархату Даниїл (Зелінський). Які його наслідки? Спрогнозувати важко, але імовірно, що вони принесуть доволі сильної шкоди для самої РПЦ. Єдиний вихід з цієї ситуації – це усвідомлення Москвою власних помилок, проте на це вона поки неготова, і навряд це станеться у скорому часі.
