Очільник Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків Російської православної церкви митрополит Іларіон (Алфєєв) висловив думку, що хоча розпад Совєтського Союзу і став катастрофою для росіян, та все ж головна трагедія російського народу сталась раніше – коли розпалась Російська імперія.
“На мою думку, справжньою трагедією, яка обумовила інші трагедії ХХ століття для нашої держави, був розпад Російської імперії”, – цитує “Интерфакс-религия” слова архієрея, сказані в етері програми “Церковь и мир” на телеканалі “Россия-24”.
Митрополит Іларіон (Алфєєв) озвучив фантастичний аргумент, нібито Російська імперія була тією країною, де народи жили у мирі і злагоді.
“Росія була на піку свого економічного розвитку. Все це було перекреслено, коли до влади прийшли більшовики. А що за цим послідувало – ми добре знаємо: революція, червоний терор, масові репресії, гоніння на церкву і багато інших бід, яких зазнав наш народ”, – відзначив архієрей.
Втім, туга за Російською імперією у виконанні митрополита Іларіона (Алфєєва) викликає не менше запитань, аніж туга за Совєтським Союзом у виконанні російських пропагандистів.
“Мир та злагода” народів у російській державі добільшовицького періоду є не більше аніж красивий міф, який не має зовсім ніякого підґрунтя. Та РПЦ змушена роздмухувати цей міф, оскільки прагне довести до прийнятного для себе кінця історію з визнанням та остаточного формування культу “святої імператорської родини” на чолі з останнім імператором Росії Ніколаєм ІІ “Кривавим”.
І якраз з огляду на період правління кривавого імператора варто нагадати, у чому ж полягає такий бажаний “мир і злагода народів”, за якими так сумує поважний єрарх Іларіон (Алфєєв).
Замість реформ, які були потрібні країні, Ніколай ІІ “Кривавий” зробив ставку на жандармський репресивний апарат, політичні провокації та репресії. Період його перебування при владі був ознаменований створенням проурядових “чорносотенних” організацій та провокації єврейських погромів.
14 травня 1896 року Ніколай ІІ був коронований в Успенському соборі Московського кремля. На честь цієї події були організовані урочистості, а також запланована роздача продуктових пайків для простого люду. Тиснява була неймовірна, і перші жертви з’явилися досить скоро. Після початку роздачі пайків натовп кинувся до крамниць з продуктами; тих, хто падав затоптували в землю, багато загинуло, потрапивши в ями чи колодязі. За офіційними даними, загинуло близько 1400 людей, насправді ж жертв було значно більше.
Дізнавшись про трагедію, Ніколай ІІ вирішив продовжити святкування. Солдати терміново почали вивозити трупи з поля, аби встигнути до прибуття імператора. Не зважаючи на прохання скасувати святкування, Ніколай ІІ поїхав на бал, який відкривав разом з графинею Монтебелло. За свою поведінку його стали називати “Кривавий”.
Підтвердив своє прізвисько останній цар Росії під час подій “кривавої неділі” – трагедії 9 січня (за старим стилем, 22 січня за новим) 1905 року у Санкт-Петербурзі. У цей день була розстріляна кількатисячна мирна демонстрація робітників. Вони йшли до імператорських палат з наміром вручити петицію, в якій прохали поліпшити умови життя. Демонстрацію очолював відомий священик Георгій Гапон і князь Ільніцький.
Зранку того трагічного дня робітники всіх районів Петербурга рушили до Зимового палацу, разом з ними йшли жінки, діти, старі; люди несли корогви, ікони, імператорські портрети, співали молитви. Усього на вулиці вийшло понад 140 тисяч людей. О 12-й годині дня кавалерія атакувала ходу біля Нарвських воріт, піхота зробила п’ять залпів. Через годину біля Троїцького моста мітингарів зустріли вогнем колони Виборзької й Петербурзької сторін.
О 14-й годині частини Преображенського полку, що стояли біля Зимового палацу, дали три залпи по людях, що перебували в Олександрівському саду, біля Палацового мосту і будинку Головного штабу. Наказ стріляти по мирному натовпу, віддав дядько імператора – великий князь Володимир Олександрович.
Олександрівський парк був “засіяний” сотнями вбитих і поранених, кавалерія й кінні жандарми рубали робітників шашками, добивали поранених, не шкодуючи ні жінок, ні дітей, ні старих. Залпи гриміли на Невському проспекті, на Морській і Гороховій вулицях, біля Казанського собору. У підсумку 9 січня було вбито більше тисячі й поранено більше 2 тисяч людей.
І крах такої “економічно процвітаючої” країни, де учасників демонстрацій за покращення рівня життя розстрілювали армійці, в РПЦ вважають найбільшою трагедією російського народу в ХХ столітті.
Для Московського патріархату і його владно-майнових інтересів, період російської імперії можливо і був найкращим періодом за весь час існування. Але російський народ точно не тужив за тим кривавим періодом, про що свідчить легкість, з якою більшовики підбурили маси людей до повалення ненависного царизму.
