Рівно 35 років тому, 14 грудня 1986 року, завершилося будівництво захисного саркофагу над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.
Про це нагадав у своєму блозі Пердстоятель ПЦУ.
“І сьогодні ми вшановуємо ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС – людей, які поклали своє здоров’я (а багато хто з них і життя), аби захистити велику частину людства від невидимої радіаційної загрози. Захистити людей, більшість з яких вони ніколи не знали особисто.
Звісно, радянська пропаганда старанно намагалася приховати реальні масштаби загрози та страшні наслідки своєї помилки. І багато хто з людей, що працювали в ті дні над ліквідацією наслідків катастрофи, навіть не уявляли, яку реальну дозу опромінення отримують. Та попри це кожен із понад 600 тисяч ліквідаторів усвідомлював, що вирушає не у просте відрядження. Кожен із них – пожежників, військових, будівельників – зустрічався із небезпекою лицем до лиця, аби локалізувати катастрофу. Аби вона не стала загрозою для всіх і кожного на Землі.
«Ніхто крім нас». Це та позиція, якою сьогодні озброюються українські захисники на Сході України. Це думка, яка надає сил багатьом лікарям боротися за життя кожного пацієнта під апаратами ШВЛ. І, певно, саме в цих словах шукали мужності ліквідатори наслідків аварії в Чорнобилі, розуміючи, що радіацію, цього невидимого ворога, треба зупинити.
У своїх молитвах ми покладаємо надію на Господа та просимо Його про допомогу. І Господь благодіє зокрема і через людей. Виявляючи жертовність, дорогою ціною нібито звичайні люди зупиняють глобальні катастрофи й війни, рятуючи життя сотням тисяч незнайомців. Адже розуміють, що бездіяльність неприпустима. І якщо не вони – то хто?
Дякуємо за самопожертву всім ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та молимося за спокій душ тих, хто поклав життя у боротьбі з ядерною стихією.
«Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15: 13)”.